Дель арт «Біля мого вікна»

…а текст вже писав біля свого вікна…
З колонок лунає простенький бардівський вокал під гітарний перебор Леоніда Сергеєва, а перед очима – та сама передноворічна кухонька сценічної порожнечі, яка за взмахом акторських рук з’являлася та зникала якимось майже коперфільдівським способом…

Але про все по порядку.

Жанр театральних оповідань під соусом сюжетних пісень ще чекає на своє дослідження. Такі вистави зазвичай не для великих сцен (хоча, трапляються і таке), адже тут домінування чіткого та гострого слова – текстовий узор, де кожна кома має значення. Тому й інтимна відстань камерної сцени – найдоречніший простір.

Вистава – це мандрівка по драматургічному маршруту, із пункту А до пункту Б. Тож за сценічним поєднанням пісенних самодостатніх історій в цілісний сюжет спостерігати – особливе задоволення. Окрема цікавинка – сюжет складається з пісень, чи пісні диктують свій розвиток історії?

В різний час на київських майданчиках гралися вистави за піснями Висоцького, Галича, Окуджави… Березнева прем’єра в Театрі на Подолі – моновистава «Біля мого вікна» за піснями барда Леоніда Сергеєва. Автор-виконавець здебільшого сатирично-іронічний в своїх текстах та наївно-сентиментальний в ліричній творчій частині. Тексти здорового чолов’яги із добрим дитячим обличчам непояснюваним образом поєдналися із тендітною Іриною Калашніковою, яка переклала їх на свої акторські плечі. І що цікаво, підбір матеріалу такий, що не відчувається ані «гендерного перевдягання» актора, ані «влізання в чужий костюмчик». Її героїня – жінка на кухні за кілька годин до Нового року. Зі супутників святкування – фікус та вікно на людну вулицю, де кожен поспішає у своїх святкових справах. З чоловіком не склалося, краща подруга зістрибнула в останній момент… Але жіноче свято приречено відбутися попри всі жарти долі!

Спосіб існування вистави – майже дель артівський, хіба що зовсім не комедійний, але із яскравими веселими епізодами – все як в житті.

Бенефіціант вистави – «Коломбіна» – заручниця і служниця власної кухні, чий «Арлекін» отримав своє і з’являється на горизонті хіба що попсувати святковий настрій в телефонній слухавці. «Тарталья» із «Бригеллою» – доповнюють цей дельартівський квартет музичним, досить красномовним оформленням. Бардівська пісня взагалі дико виглядає під записи та караоке – тільки наживо! А вистава влаштована таким чином, що музика – це дещо більше. І знову ж, ця присутність на сцені і відсутність на кону – дуже дельартівська та органічна.

Режисура вистави (Олександр Білозуб) така, що зі сторони може видаватися – та що ж тут складного – от сцена – виході собі і співай. І подібне уявлення цілком оманливе. Саме таким самоплинним пусканням найшвидше загубити саму колоритну п’єсу. «Біля мого вікна» – приклад присутності режисера, який розчиняється у виставі. Повністю. Таким чином, що вибух стається поокремо – і зяючою порожнечею сцени, і одинокою табуреткою по центру, і нашпигованою кухнею, яка відтворюється акторськими пальцами, і неперевершеним акторським виконанням, і «тінню колишнього» (Сергій Мельник) і музичними акцентами (Наталії Бегма на фортепіано та Андрія Невмержицького на баяні).

Новий рік відбувається попри всі обставини і біля кожного вікна!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *