Хвилі Чорного моря до Міністерства культури

Історія набуває розголосу та масштабу.
Сторони говорять кожен про своє.
При тому, що кризова ситуація лише вершинкою торкається Одеської опери.
Тому, справа за структуризацією та хронологією (перша частина допису) та короткі висновки (у фінальному блоці).
Тож…

Особа

Лавренчук Євген Вікторович (нар. 1982)
головний режисер Одеського національного академічного театру опери та балету (з 2 березня 2018), заслужений артист України, театральний режисер, педагог. Випускник Російської академії театрального мистецтва за фахом «оперний режисер» (майстерня Романа Віктюка, 2003), вищі курси хореографії в Університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща), Вищі курси режисерів ігрового кіно (Москва).

Перебіг подій

1 березня

На своїй сторінці у фейсбук Євген Лавренчук повідомляє про скоєння на нього напад в Одесі 8 грудня. Невідомі били режисера по обличчю та голові, в результаті чого було отримано різане поранення.

У дописі Лавренчук викладає низку фактів, які передували та були після інциденту.

Реакція одного лише фейсбуку складає 200+ коментарів та 150+ перепостів. Інформація виходить у стрічках новин, на порталі ТСН. Розлоге інтерв’ю бере журналіст Олег Вергеліс – публікація на сторінках порталу «Главком».

Заяву з цього приводу робить Богдан Струтинський, голова НСТДУ.

2 березня

• Позиція театру

Одеська опера на своїй сторінці у фейсбук публікує власне трактування історії, наводить деталі минулорічного побиття. За цими матеріалами виходить низка публікацій ЗМІ.

• Позиція громадськості

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка публікує заяву про отримання листів (анонімних та за підписами шанованих митців) «із закликами в жодному разі не нагороджувати Євгена Лавренчука, головного режисера Одеського національного академічного театру опери та балету, за його постановку «Травіати» Дж. Верді» та звертають увагу на «не пов’язаних між собою адрес містять більш-менш однакові аргументи подекуди однаковими словами».

3 березня

Гостями в студії програми «Ми з Ігорем Покровським» на каналі «Медіа-Інформ» стають Надія Бабіч (в.о. генеральної директорки Одеського національного академічного театру опери та балету) та В’ячеслав Чернухо-Воліч (головний диригент театру). Розмова точиться навколо «слабкої» постановки опери «La Traviata».

<У цьому зв'язку постає питання – як така «слабка» робота і сам режисер за неї могли бути нагороджені Премією ім. Леся Курбаса (2020), стати лауреатами III Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA» у номінації краща музична вистава (2020), та зрештою, увійти до шорт-листу Національної премії України ім. Тараса Шевченка у категорії театральне мистецтво. Якщо має рацію адміністрація Одеської опери – виникає багато питань до експертів цілих трьох організацій.>

Ситуацію активно висвітлюють як на регіональному (зокрема «Суспільне Одеса»),

…так і національному рівні – аналіз ситуації в статті газети «День» від культуролога та журналістки Ольги Стельмашевської.

4-5 березня

До ситуації залучається Компанія соціальних комунікацій «PR-House», яка зокрема спеціалізується на антикризовому PR – оновлений прес-реліз розсилається із електронної адреси менеджера агенції.

В театрі проводяться збори колективу, з якого користувач Garri Gukasyan публікує відео із коментарем «Всё понятно без слов !!!Все зрозуміло без слів!!!»

Театр проводить прес-брифінг із запрошенням українських ЗМІ. На питання журналістів відповідали в.о. директорки ОНАТОБ Н.Бабіч, головний диригент В.Чернухо-Воліч та голова профспілки театру А.Пастухов. Основною темою брифінгу стала неоднозначна ситуація навколо взаємовідносин головного режисера Є.Лавренчука та колектива театру на чолі з Н.Бабіч.

Публікації із сенсами театру стали виходити на медійних майданчиках (зокрема, «Українська правда»).

Далі буде…

Шо про що?

Тепер, власне, про що це все?

Вочевидь, що в цій ситуації нашаровують принципово різні парадигми сприйняття світу, реальності.

Комфортне багаторічне існування – без проривів, проте досить спокійненько та під державним фінансуванням.
І зовсім інше, коли кожна постановка стає резонансною, викликає розголос країною та культурним світом. Коли естетична різниця – навіть в обгортці (на зображенні нижче – прем’єри 2019 року Одеської опери, які портал збирав для проєкту «Театральні міста України». Епізод 1. Одеський часопис).

Не останнє місце займає публічність та комунікативність театрального борда (вище наведені відео із адміністрацією. Для порівняння – одне зі свіжих інтерв’ю Лавренчука).

Далі – більше. З одного боку театр комунікує про свою кращість (одну з поміж театрів країни) та знаність у Європі. А з іншого розписуються у відсутності того, що мало бути стратегічним паном роботи.

Яскравим маркером є продемонстрований етап нерозуміння можливих наслідків конфлікту, який дозволив на ранньому етапі робити закиди на кшталт «не потрібні нам <одеситам> підказки Києва». Та оперативне втручанні у доведену до кипіння ситуацію столичних антикризових фахівців із їх київськими розцінками.

Але ситуація насправді набагато глибша за мистецький світ конкретного культурного закладу. Поодинокі дзвіночки, один за одним привертають увагу головного замовника культурного продукту – Міністерства культури та інформаційної політики України, офіційної заяви з боку якого, станом на вечір 5 березня, так і не було.

Тому один за одним трясуть простір скандали (колекція струсів 2019 року – в огляді «Театральної риболовлі» – серед фігурантів – три національних, два з яких – оперні). І це тільки ті, які вийшли за межі театру та стали «надбанням» громадськості.

Чим завершиться ситуація в одеській опері та чи скористаються приводом до вирішення болючих наривів у Міністерстві – буде видно найближчим часом.