Квартет кропивницьких красотулечок

За нагоди – намагаюся відвідувати вистави регіональних театрів

В самих містах – як потрапиш – гарантії ніякої. А от фестивальні покази майже завжди презентують те краще, що існує в театрі на сьогоднішній день

В театрі «Колесо» триває міжнародний театральний фестиваль камерних вистав «AndriyivskyFest. UkrainianFormat». Стартувати вирішили виставою Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру ім. Кропивницького «Чотири дружини одного Івана»

…колись дуже давно, діло було на морському узбережжі, в пансионаті сімейного відпочинку. Одного спекотного дня розпочався новий заїзд відпочиваючих. Серед інших була трійка жіночок поважного віку, які приїхали насолоджуватися життям. Внутрішня свобода та безкордонна позитивність підірвала ті 21 дні яскравим фейерверком. Кожний культурно-розважальний захід – від танцювальних дискотек й до самих сміливих бешкетств – вони перші і готові! Таке їх вичавлювання вдоволення життям підпалювало решту, заохочувало не пасти задніх. Той заїзд закарбувався в пам’яті фонтануючою енергетикою під палаючим сонцем, і трійка, яка зналася на облаштуванні будь-якого простору своїм завзяттям та життелюбством…

До чого ті спогади?

До енергетичного запалу, носієм якого є подібні жіночки поважного віку. А в кооперації з підходящим режисером та відповідним драматургічним матеріалом – то такого здорового бешкетства можна отримати, що молоді лікті кусатимуть. І, мені здається, що таки кусають, принаймені ті, хто мав задоволення переглянути виставу «Чотири дружини одного Івана»

Тепер детальніше

П’єса «Выходили бабки замуж» башкірського драматурга Флорида Булякова, дещо замішана на степових просторах та національному колориті. Легенький адаптивний маневр – і на щирій українській заквасці матеріал починає шкварчати, як ті шкварочки на пательні. А, ще під українську пісню та з акторською енергетикою, яка розриває запропонований простір будинку пристарілих

Постановку втілив в життя головний режисер Театру ім. Марка Кропивницького Євген Курман. Фінально вистава виглядає захопливою грою, де режисер зорганізовує простір, а надалі лише деінде коригує завзяття акторок

Сміливий відхід від побутової сценографії та загравання зі східним символізмом – фундаментальні основи – запорука ладноскроєної вистави. Досить приємно констатувати, що «ліжка, тумбочки, столи зі стільцями та стареньким телевізором» в якості сценографії рудиментарно зникають в обласних театрах (не скриватиму, побоювання щодо можливої нафталіновості було, тим паче, що вся вона недвозначно пропонована драматургом. Але – обійшлося)

Окрема історія – гротесковий мейкап та гіперболізований вік акторок. Концепція поролоновых кінцівок та волоссяподібних канатів настільки доречні, що в цілому може претендувати на головний візуальний образ вистави. Ну а фінальні «індіанські кокошники» й взагалі смакота!

Та й самі жіночки – персики!

Галина, що у драматурга «наймолодша, якій не виповнилося ще й восьмидесяти» (Вікторія Майстренко) – характерна непосидюча актриса, клопітка та наполеглива, харизматична та зворушлива

Людинолюбна Ольга (Євгенія Миронович) – зосереджена та турботлива, по-домашньому гостинна, по-жіночому чарівна

Марія Іванівна (Валентина Литвиненко) – піонерсько-комсомольський лідер-парторг-товарищ, для якої наріжне – правила, розпорядки, виховна робота. Відчуття та почуття за інструкцією, а пристрасті за погодженим розкладом.

Та Тамара Лаптєва, подарунком якій випало грати безслівну роль німої Явдохи «судячи з виразу обличчя, стара про щось зосереджено міркує». Багатюща роль із відданим поглядом та чарівним вокальним підскулюванням

Дещо акторськи нижче на фоні такого квітника довелося бути Іванові (Ігор Тарнавський) – конкурувати із жіночим квартетом було б не по-джентельменськи (жарти жартами, а чоловіча акторська складова помітно здає дихалкою та необхідною жвавістю, осоливо на фінальному «багатожонстві»)

І разом з тим – Іван своє діло зробив – лампочки пустотливим дівчиськам вкрутив, паралельно підженився, та на високій ноті вивів виставу на коду

Особисто скажу за себе – вистава зі мною зробила щось дуже приємне – обернула, зігріла та посміхнула. Саме в цьому стані, максимально наближеному до щасливого, й віддавався фінальним вдячностям акторам та творцям вистави. Проте, виконавиці, вочевидь, не дуже розпещені увагою (іншого виправдання не знаходжу), адже не викупавшись в теплому прийомі та морі овацій, хаміль-хаміль та під командування Марії Іванівни зчезли за лаштунками… Вкрай не вистачило поставленого фіналу… Але то вже таке, окреме…

Вдоволена посмішка не сходила з обличчя до самого ранку

PS. Із розумінням, чи інтуїтивно, але коректне втілення моделі DISC у виставу дають свої гарні сходи

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *