Підсумки 2023. Версія «Театральної риболовлі»
З нового тижня, з нового місяця, з нового року…
Понеділок 1 січня 2024 року – роял-флеш причин для починання, перезапуску, посилення.
Підбиттям підсумком багато хто займався під завісу року. До коментування театральних підсумків в ЗМІ та етерах на радіо і мені було, долучився. Проте справжніх масштабів осягнути там не довелось.
Справа театральних підсумків – для спеціалізованого театрального майданчика (ним виступатиме «Театральна риболовля» на всіх своїх платформах). Й левова частина підсумків увійшла до нашого спецпроекту із національним інформаційним агентством «Укрінформ» та Любов’ю Базів (Частина 1, Частина 2).
Почну з найближчого.
1. «ТЕАТРАЛЬНА РИБОЛОВЛЯ»
Проєкт «Театральна риболовля» 2023 року відмітила своє п’ятиріччя (на лютий прийшлося п’ять рочків неймінгу та фейсбук-спільноті, на квітень – ютуб-каналу, на грудень – п’ятірочка з моменту запуску інтернет-порталу).
4 грудня 2023 – це ще й 15 років з моменту публікації першого тексту, від якого веде свій лік театральне блогерство.
Ну й до більш вражаючих цифр.
На Театральному ютубі кількість контенту перейшло відмітку у 500 відео, а Театральний Риболов перегорнув сторінку із 1000 переглянутою виставою (звісно, йдеться лишень про бачене наживо). Круглоювілейним став перегляд «З цією виставою щось не так» на сцені Київського театру на Лівому березі.
2. ПОЧАТОК РОКУ
Особливої послідовності у тому, як викладатимуться підсумки театрального 2023-го, немає. ПОДІЯ року може бути сусідньою із КОЛАБОРАНТОМ, й АКТОРКА року – йти одразу за АВТОМОБІЛІСТОМ.
Єдине, в чому спробую зберегти хронологію – у першій та останній події театрального року.
У цьому випуску – ПОЧАТОК РОКУ, який розпочався ПРЕМ’ЄРОЮ.
За період досліджень «Театральної риболовлі», «народжувати» нові вистави починали не раніше 3 січня (така тенденція спостерігатиметься й 2024-го). Проте минулоріч першу прем’єру зіграли найпершого дня!
Чарівний світ Всеволода Нестайка отримав прописку на сцені Чернівецького академічного обласного театру ляльок. Казку «Крижан Холодрига» поставив режисер Іван Данілін. Прем’єрний марафон тривав з 1 по 15 січня 2023-го.
Подію зафіксували традиційною публікацію про першопоказ у Театральній стрічці новин 1 січня. А вже 2-го вийшов випуск «Вечірнього Риболова», де з Іваном детально зупинилися на цій події.
3. ВТРАТИ НА ФРОНТІ
Сьогоднішня ранкова ракетна атака спричинила багато горя.
Зусилля ППО – неймовірні, вони – титани!
Проте втрати є, у тому числі й людські життя.
2 січня 2024 року російська ракета нанесла величезну шкоду акторці Харківського драматичного театру Вікторії Тимошенко, яка протягом 55 років присвятила драмтеатру (від отриманих поранень померла 4 січня).
Відповідно, й підсумки 2023 року сьогодні набувають чорно-білих відтінків.
Говоритимемо про ВТРАТИ НА ФРОНТІ.
Свій творчий шлях Олексій Хільський розпочинав на сцені Дніпровського театру «Віримо!». По переїзду до Києва грав у кіно. Останнє бойове завдання головного сержанта Збройних сил України прийшлося на Запорізький напрямок 17 серпня.
Богдан Колесник виходив на сцену театрів «Біла Ворона», «Особистості», Українського сучасного театру та Луганської муздрами. Смертельне поранення отримав 23 грудня.
Тривалий час до вторгнення, Антон Білозубов працював художником з освітлення Херсонського театру Куліша, перебув всю окупацію Херсона, а по звільненню міста вступив до лав ЗСУ. Загинув у червні на Донеччині.
З Театром на Подолі пов’язані імена Василя Кухарського та Андрія Павленка.
Окрім театру Андрій Павленко був ще режисером-документалістом. Про його загибель на фронті стало відомо 10 грудня. Василь Кухарський вступив до театру 2008-го, по закінченню курсу Валентини Зимньої. Помер від бойових поранень у вересні.
Вічна слава героям!
4. НЕЗЛАМНІСТЬ РОКУ
Вимоги воєнного часу – максимальна обережність до всього, включно зі словами й термінами. Зрозуміло, що безвідповідальне жонглювання може робити «незламними» будь-які ресторани, які не зачинилися під час повітряної тривоги. Проте в рубриці «НЕЗЛАМНІСТЬ РОКУ» – подія, усвідомлення якої ще тільки попереду.
2023 рік.
Місто Миколаїв.
Прифронтове місто, добре пошматоване ворожими обстрілами.
Зубами, вирваними плоскогубцями, виглядають руїни житлових будинків. Розколотим навпіл, але не зупиненим стоїть однойменний до найменування міста готель.
При цьому всьому, з 1 по 8 жовтня в Миколаєві відбувся Міжнародний театральний фестиваль «Homo Ludens 12+1».
Не варто шукати у назві зноску про онлайн формат, чи бодай щось подібне.
Це був повноцінний мистецький форум, до участі у якому зібрались (точніше, спершу наважились, а вже потім зібрались) театральні колективи, люди театру, спраглі до театральних подій миколаївці.
Миколаївський академічний художній драматичний театр майже не припиняв роботу щоденнообстріляного 2022-го, без анонсів та промоцій збирав глядача у просторі «Сцени в укритті» – малими формами ділилися великими сподіваннями.
Тому у плідній співпраці із обласною воєнною адміністрацію, із дотриманням усіх вимог безпеки, на вісім днів Миколаїв став знову фестивальним, як і багато років мирного життя до того. Дюжина повноцінних вистав, спільна робота із Центральною міською бібліотекою ім. Марка Кропивницького, ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Театральна педагогіка у час воєнного та післявоєнного станів: історія, сучасність, майбутнє» у прифронтовому місті – все це дає підстави говорити про «Homo Ludens 12+1» як про НЕЗЛАМНІСТЬ РОКУ.
5. ДІКЕНС-РІЗДВО РОКУ
Повертаючись з вистави «Ніч перед Різдвом», яку в рамках гастролей Україною, привіз до Києва Хмельницький театр Старицького, подумав, що в черзі на підсумки сьогодні буде саме тема РІЗДВА.
Щоправда, не гоголевського, а дікенсівського!
Як не крути, а поява одразу трьох сценічних версій «Різдвяної піснї в прозі, або Різдвяного оповідання з привидами» протягом календарного місяця – це феномен.
Свого часу повість Чарлза Дікенсена, принципово змінила розуміння про сутність Різдва, стала архетиповою для кіно-театрального простору. Й саме в рік, на який в Україні прийшлося одразу два Різдва, український театр отримав три тетаральні втілення цього тексту.
Копродукція режисерів Володимира Петріва та Генріка Адамика (Україна-Польща) відбулася у Рівному – виставу «Скрудж. Різдвяна історія» безперервно протягом місяця відіграли на сцені Рівненського музично-драматичного театру. У Калуші – «Різдвяну пісню з привідами» поставив Дмитро Карачун у Молодіжному театрі «Silentium». У вигляді мюзиклу «Скрудж та Різдвяне диво» сталося у постановці Сергія Мазаного у Дніпровському театрі драми та комедії (Драміком).
Для поціновувачів співпадінь – ще одне.
P.S. Дмитро Карачун виставу ставив у Калуші, Андрій Карачун писав музику до вистави в Дніпрі. Якщо добре пошукати, можливо Ксвій арачун знайдеться й серед команди рівненського «Скруджа».
6. СКАНДАЛ РОКУ
Скандалів у театральній царині протягом року вистачало. Проте центром їх тяжіння визначається місто Кропивницький (за географічною назвою) та Кіровоград (за рівнем прогресивності).
Через відсутність політичного рішення, посада керівника Кропивницького академічного українського музично-драматичного театру ім. Марка Кропивницького роками лишалася вакантною – кілька провалених конкурсів тому підтвердження. Ситуація змінилася у грудні 2022-го, коли на посаду, терміном до завершення воєнного стану, було призначено херсонця В’ячеслава Вандрашека. Проте вже за півроку запущених театральних процесів, особа Вандрашека стала на перетині обласних зон впливу. Набуло розголосу далеко за Кропивницьким інтерв’ю В’ячеслава, де він говорить про тиск з боку голови обласної ради, який пропонував написати заяву на звільненням за власним бажанням, а після відмови це зробити – оголосив конкурс на заміщення не вакантної посади. Міські медіа неймовірно активізувалися. Окремим хітом стало інтерв’ю «На сьогоднішній день» у виконанні того самого голови облради Юрія Дрозда, у якому зокрема і йдеться про власну безпорадність у даній ситуації, мовляв, все у компетенції депутатів.
Конкурс проводять попри низку порушень, до яких змушені вдатися. Зокрема, Кіровоградська обласна рада в своїй квоті делегує до конкурсної комісії актора Богдана Бенюка, театрального критика Сергія Васильєва та театрознавицю Ганну Веселовську (в останній момент Богдан Михайлович утримався від участі). Ще одним хітом переглядів став запис конкурсу від 14 вересня, на якому головував за прописаним сценарієм (що видно на збільшених кадрах зйомки) Сергій Геннадійович, його образами присутніх та пропуском блоку запитань-відповідей по відношенню від «погодженого» кандидата та відверто слабким та малокомпетентним виступом наперед визначеного директора-художнього керівника – киянина Сергія Корнієнка.
Для суттєвого пришвидшення процедур, голова облради забуває декларовані напередодні слова про верховенство рішення обради, не чекає на затвердження ними результату конкурсу, й 26 вересня підписує розпорядження про звільнення з посади керівника Вандрашека та одноосібно призначає на цю посаду Корнієнка.
А що Вандрашек?
По-перше, не брав участь у фейковому конкурсі, щоб його не легалізувати. Далі подав позов, й вже 16 жовтня отримав рішення суду, який задовольнив його клопотання проти Кіровоградської обласної ради щодо скасування розпорядження голови обласної ради Юрія Дрозда про проведення конкурсу на заміщення посади директора театру.
А що театр?
Випускає прем’єру «Пошилися в дурні», дискомунікує навіть в середині колективу (частина колективу наприкінці листопада виходить на зустріч із журналістами, з коментарями «політика нового директора до добра не веде») та випускає новорічну прем’єру із глибоко невизначеним авторським правом. Йдеться про «Острів скарбів». Як зазначено на сайті театру – авторства Роберта Луїса Стівенсона. Й все було б нічого, але жанром заявлена МУЗИЧНА КАЗКА. А Стівенсон – той самий відомий драматург, що спеціалізується на музичних казках. Ну а фраза «Переклад Давіда Черкаського та Аркадія Гартмана» – справжній генератор випадкових слів. Схоже, що йдеться про ту версію, яка лежить в основі радянського мультфільму. Але ж прізвище поета-пісняра можна було написати без помилок?
Хоча, звісно, Гартман/Гарцман – найменше непорозуміння з усього коловороту Кропивницьких театральних подій 2023 року.
Продовження перейшло у спадок 2024-у.
7. «ГРА ПРЕСТОЛІВ» РОКУ
З початком російського воєнного вторгнення до Києва прибувало багато кого з осіб першої величини. Простіше назвати тих політиків, які не доїхали до Києва. Зірок театру та кіно також було, хоча й значно менше. А постать та місія Джека Ґлісона робить його візит визначним зокрема й для театрального світу.
Ірландський актор Джек Ґлісон – Джоффрі Баратеона у серіалі «Гра престолів», актор театру «Collapsing Horse» (в репертуарі була вистава із використанням ляльок «Ведмеді в космосі»). Організації та самому приїзду присвятили окрему студію із Катериною Чепурою (відео є на ютубі). Якщо коротко, то це був далеко не тільки візит ввічливості та підтримки (Ґлісон приїхав зі значними подарунками для перемоги над російським агресором). Це ще була й мистецька подія – від предметної зустрічі із акторами Київського театру юного глядача та студентами Університету культури, до повноцінного кіноінтенсиву для київських акторів. Така безпосередня відстань у спілкуванні із актором європейського рівня – важливий стимул для подальшого зростання.
До того, перезавантажений після 30-річного застою простір Київського ТЮГа побачив у у своїх стінах неймовірну для театру кількість телевізійних камер та журналістів. Від того моменту й прем’єри цікаві там виходять, та й на медійному полі театр помітнішає.
PS. Наслідки візиту були й по поверненню актора. Наприкінці року світ почув поезію Сергія Жадана у виконанні Джека Ґлісона.
8. РУЙНУВАННЯ РОКУ
Ранком 8 січня 2024 року було гучно в багатьох містах України від здичавілого російського агресора. Кадри пошкоджень, які отримав Кривий Ріг – окремо сумні. Парковка постраждалого ТРК минулі роки ставала майданчиком яскравих арт-перформансів Ренато Ортиса. Та й на фоні інших міських заходів, комплекс був активним та дружнім організаторам культурних заходів.
Така вона, тема РУЙНУВАННЯ РОКУ. Й шкоди театральним об’єктам протягом 2023 року російські агресори навели чимало.
Нелюди потрошать Херсон. Після деокупації місто в спокої не лишили. У січні дісталося будівлі Херсонського театру ляльок (пошкоджено дах – над сценою діра в шести квадратів, отримали пошкодження освітлювальна та штанкетна системи сцени), у листопаді довелося перераховувати вікна Херсонського театру ім. Миколи Куліша (влучання сталося зовсім поряд із будівлею, від чого скло довелося змінити на фанеру).
Під час ракетного обстрілу по центру Костянтинівки (Донецька область) постраждав майданчик перед входом Палацу культури та дозвілля – центр культурного життя міста – повилітали вікна та двері.
Сумним «лідером» цієї жахливої категорії стало приміщення Чернігівського театру ім. Тараса Шевченка. Новітня крилата ракета 9М727 комплексу «Іскандер» вибухнула над будівлею театру ранком 19 серпня. Яблуневим спасом постраждалих везли до лікарень, в місті оголосили триденну жалобу. Зруйновано дах театру відновлюється донині. При цьому, вдалося сезон запустити 15 вересня, а відкриття великої сцени проанонсовано на перші числа лютого 2024 року.
9. ЕПІСТОЛЯРІЙ РОКУ
Здавалося, епістолярний жанр, розвиток сюжету якого відбувається у вигляді листування, беззворотньо пішов, й навіть позабувся. Поодинокими трапляються спроби створення сучасних оповідань у вигляді sms-переписки, жанр мемів експлуатує відтворення чатів у месенджерах.
Реанімація жанру припала на початок 2023-го. До забутої практики написання відкритих листів вдався, після звільнення з посади генерального директора–художнього керівника Національного академічного драматичного театру ім. Лесі Українки, Михайло Резнікович.
84-річного Михайла Юрійовича було офіційно усунуто з керівної посади напередодні Нового Року, 30 грудня 2022-го. Бачення ситуації й стало основою його листів на ім’я тодішнього міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка. В листах прочитується образа, вчинок називається хибним, а згода Кирила Кашлікова розглядається зрадою.
Листи з-за кордону виходили протягом року. У липневому зверненні з’явилася критика поточної роботи театру без нього. Окремо було наголошено на необхідності повернення російської мови на сцену.
Проте все це лишилося всього лише листами.
10. ГОЛОС РОКУ
Номінацію ГОЛОС РОКУ у театральних підсумках вочевидь вартує пояснити.
Ані «прослуховувань наосліп», ані яких інших вокальних змагань для цього не проводилося. Ідея виокремлення саме ГОЛОСА виходить з аудіосеріалу «Горизонти Курбаса».
Йдеться про аудіальний мистецький проєкт Львівського театру імені Леся Курбаса, мета якого полягала зокрема у розширенні горизонтів пізнання феномену постаті Леся Курбаса.
Бо, як то буває, феномен є, а знання про нього – мінімальні.
Чи звертали увагу н ате, що в оточенні є імена, події, про які майже нічого не знаємо, але які самі по собі сприймаються як і без того відомі та зрозумілі.
Курбас – один з них.
Перевидання «Філософії театру» 2022-го, та запуск «Горизонтів Курбаса» 2023-го – це такий «Квантовий стрибок», який було застосовано свого часу до Тараса Шевченка. Завдяки голосу Андрія Водичева, Курбас заговорив крізь товщу у сто років, і тепер є можливість отримати сторінки його щоденників у більшому за тексти на сторінках вимірі.
Горизонти проїхалися із презентаціями. В інтернеті є і запис обговорень і сам основний контент для прослуховування.
11. ПРЕМІЯ РОКУ
Частина анонсів вистав, ще до їх ви ходу, «кричать» про «постановку, на яку всі так чекали». Потім, театри самі про свої роботи пишуть як про «шедевральні». Ну й зрештою починають в це вірити.
А потім відкриваєш рішення комітету з присудження Премії ім. Леся Курбаса, яка щорічно присуджується професійним театральним режисерам за вагомий внесок у розвиток сучасного театрального мистецтва України, й читаєш, що з 21 надісланої заявки «після тривалого обговорення всіх робіт на засіданні члени Комітету вирішили у 2023 році не присуджувати премію імені Леся Курбаса».
Отакої!
Ба більше. Не відійшли ще від лютневої новини про Премію Курбаса, як прийшла березнева, про Премію Шевченка.
Комітет Національної премії України ім. Тараса Шевченка оголосив лауреатів 2023 року, проте у двох номінаціях обійшлось без переможців – «Візуальні мистецтва» й… «Театральне мистецтво».
Таких здобутків й по окремим преміям згадати складно. А щоб таке бінго сталося протягом одного року. Тому номінація ПРЕМІЯ РОКУ виходить аналогічно порожньою.
Натомість двічі протягом року нагородили Премією ім. Лесі Українки. Переможцем номінації «Театральні вистави для дітей та юнацтва» за 2022 рік стала вистава «Пливе човен» у постановці Ірини Ципіної (Перший театр, м. Львів), переможець за 2023 рік – вистава «Хто росте в саду», яку Катерина Лук’яненко поставила в Івано-Франківському театрі ляльок ім. Марійки Підгірянки.
Серед новозапочаткованих – Премія-відзнака «Чорний лотос», яка спрямована на підтримку українських кінотеатральних митців/мисткинь, які були активними протягом року.
12. ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ РОКУ
У підсумковій річній колонці 2022 року, яку писав для Gazeta.ua, пройшовся прем’єрними назвами українського театру за рік широкомасштабного вторгнення. Фіксація реальності, безумовно, необхідна. Але, яке ЗАВТРА вбачає театральна сцена?
Шукав і не знаходив.
Жодної назви про майбутнє у 2022-у не було.
2023-го ситуація почала змінюватися.
Вже березнем Раду Поклітару представляє першу прем’єру Київського академічного театру «Київ Модерн-балет» з моменту широкомасштабного вторгнення. Балет на музику Фридерика Шопена так і називається – «Завтра». Засобами сучасного балету автор говорить із глядачем на теми нас самих. Рішення про завтра відбувається прямо сьогодні нашими власними діями. Перші начерки візії майбутнього – без декорацій та костюмних вишуканостей – у просторі сцени працює світло та виконавці, які рух за рухом зчитують задум постановника.
Наступною роботою «Київ Модерн-балету» стала «ДискриміНАЦІЯ» на музику Георга Генделя та Валентина Сильвестрова, в якій Раду Поклітару збудував місточок між сьогоденням і днем завтрашнім багатошарово, складно викладеними пазлами вимальовуються як пластичні епізоди, так і елементи перезіставлення об’ємних літер назви вистави. На післясмак – фантастичне полотно, де взагалі об’єднуються часи із просторами.
Проте, шпаринку в майбутнє відкрила й сучасна драматургія та драматичний театр.
Сергій Кулибишев написав, а потім і поставив п’єсу «Величне століття. Веселе» на сцені Чернівецького музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. «Спокій села Веселе, яке повертається до мирного життя після перемоги України у війні, розбурхує неочікувана заява голови села Толіка, чий брат Семен героїчно загинув рік тому» – йдеться вже на рівні анонсу. А між тим, саму п’єсу до постановки готує 2024-м роком й київський театр.
13. СПІВПРАЦЯ РОКУ З АГРЕСОРОМ
Поточний день (12 січня 2024) приніс нову історію співпраці українського митця із окупантом. Йдеться про Васю Кобзаря (Kozar Dance Theatre), який працював над льодовим шоу Тетяни Навки (дружина прессекретаря Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова). Це там де переклали «Щедрик» московською та використали пісню Христини Соловій.
Але фокус підсумків – рік 2023-й.
В ньому були свої колабораційні історії.
Екс-актор Київського театру юного глядача Гліб Михайліченко заявив про свою участь у складі московського «PRIЁM-продакшну». Компанія харківських митців у складі акторів Сергія Лістунова та Дарї Терновської та режисерки Жанни Богусевич переїхали до Санкт-Петербурга, де створили нову театральну студію «Театр Питер». В мережі з’явилися відео пропагандиського характеру російського виробництва, в яких беруть участь екс-харківські актори. Акторка-колаборантка Херсонського театру ім. Миколи Куліша Ружена Рубльова на російському телебаченні виступає представницею Херсонської області, яку там вважають у складі Російської Федерації.
Є випадки просування маніпулятивних наративів у країнах Європи.
В жовтні у Даугавпілському театрі відбулася прем’єра вистави за п’єсою «Перемир’я» донецького драматурга Олексія Куралеха, який позиціонує себе «жителем ДНР». В тексті війна на Донбасі та окупація Росією українських територій у 2014 році називаються «українським конфліктом».
14. ЦИФРА РОКУ. ТЕАТРАЛЬНА СТРІЧКА НОВИН
У Театральній стрічці новин нині вийшла перша публікація про прем’єру 2023 року українського режисера за кордоном.
Чудова нагода озирнутися у рік 2023-й, й зрозуміти щодо тенденцій медійного проявленні театрів.
Тож,
Не всі підсумки лаконічніші в картинках.
Деякі вартує показувати в цифрових та відсоткових значеннях.
Прикладом, у Театральній стрічці новин (із поширенням в окремій спільноті фейсбука, в телегра-каналі та в інстаграмі), вийшло без однієї 200 публікацій.
З них 93% присвячено прем’єрам українських театрів, що в свою чергу складає 49% від ідентифікованих прем’єр, які вийшли в Україні протягом 2023 року (половина театрів вже розібралася у зовсім не складних процесах потрапляння в новини, в огляди та підсумки року. Інша половина ще наважується).
Решта публікацій були про проводи вистави зі сцени (є така рубрика в новинах), керівні театральні призначення, театральну виставку.
Були й про постановки українських митців за кордоном.
Про цілих П’ЯТЬ вистав.
Виходячи з такого інформаційного достатку, рубрика закордонних прем’єр року знаходиться під дуже великим питанням.
15. ЦИФРА РОКУ. ТЕАТРАЛЬНИЙ ФЕЙСБУК
І ще одна цифра року.
Театри – це те тільки вистави на сцені, а ще й представленість у соціальних мережах – такі умови сьогоднішньої реальності.
Велика кількість театрів існує із сотнею підписників, не зволікають на це.
В межах від однієї до десяти – впевнено комунікують зі своїми глядачами «тисячники».
Рік від року зростає кількість театрів-десятитисячників. Театр Старицького із ТЕ-АРТом – десятитисячники, проєкт Uzahvati, Київська із Національною операми та Театр Водяного – одинадцятитисячники, Театр на Чайній та Золоті ворота – дванадцятитисячники, Львівська опера й театри Курбаса і Лесі – тринадцятитисячники, чотирнадцятитисячник – Театр Куліша, п’ятнадцятитисячник –Театр Заньковецької, шістнадцятитисячники – театри «ДАХ» та «Київ Модерн-балет», сімнадцятитисячник – Одеська опера, дев’ятнадцятитисячник – Театр на Подолі.
В категорії 21-24 тисяч – Молодий театр, «Актор», Національна оперета, Театр на Лівому березі та Дикий театр. Тридцятитисячники – Національна філармонія, Київський театр Франка та Чорний квадрат.
42 тисячі підписників сторінки Франківського драмтеатру.
PS. У чернігівського проєкту «Verba» – 51 000 фоловерів.
16. ПЕРСОНАЖ РОКУ
Про затребуваність героїзованих персонажів, особливо в розрізі вистав для дитячого перегляду, акцентував ще минулого року. Про «Марка з Котигорошівки» від Інни та Івана Даніліних в спільному проєкті Народного художнього колективу «Театр юних чернівчан» Чернівецького міського палацу дітей та юнацтва та Дитяча театральна студія «Бу-Бу-Бу» Центрального палацу культури м. Чернівці навіть окремо розповідав в блозі.
Рік 2023-й загострив цей запит.
Тому протягом одного грудня з’явилися цілих три вистави про Котигорошка: Франківський драмтеатр, Київський театр на Лівому березі та спільний проєкт Харківського театру Куліша із Миколаївським драмтеатром (прем’єру зіграли в Миколаєві).
Цікаво, що всі підходи відбувалися за різними п’єсами. Володимир Цивінський працює з версією Наталії Ігнатьєвої, Ростислав Держипільський – Анатолія Шияна. А версію «Котигорошко проти викінгів» для Сергія Павлюка пише Альона Мовчан.
17. ЦИФРА РОКУ. ТЕАТРАЛЬНА ВІКІПЕДІЯ
Офіційне відкриття проєкту «Вікіпедія» сталося 15 січня 2001 року.
Першу статтю в україномовному сегменті було створено 30 січня 2004-го – за 15 днів матимемо 20-річчя.
Проте, фокус в підсумках на театральних реаліях.
Протягом року в українському сегменті вільної енциклопедії «Вікіпедія» з’явилося 60 сторінок, присвячених людям українського театру.
Доля сторінок про наших сучасників склала 77%.
Якщо цікавість до франківського актора Олексія Гнатковського можна приписати зокрема кінематографу (на екрани вийшов художній фільм «Довбуш»), то сторінки педагога та режисера Володимира Богатирьова з Рівного, київського актора Петра Миронова, акторки Юлії Шаповал, режисера Дніпровського театру драми і комедії Антона Меженіна та інших – свідчить про інтерес саме до театру та його людей.
Сторінки, присвячені втратам 2023 року – 8%.
Назавжди залишилися в довідникові режисер Володимир Борисюк, театральний менеджер Євген Бубер, актори Богдан Колесник, Олексій Хільський, Юрій Глущук.
Меморіальні сторінки про зірок, що пішли раніше – 15% – зокрема сторінки Анатолія Навроцького, Ірини Кравчук, Євгена Плаксіна та інші.
В російськомовному сегменті додалося 8 сторінок про українських людей театру (зокрема В’ячеслав Довженко, Сергій Маслобойщиков, Жанна Тугай, Валерій Шептекіта). В англомовному – 9 (зокрема Ірма Вітовська, Римма Зюбіна, Олена Хохлаткіна, Тамара Яценко). Дізнатися французькою можна про +8 митців (зокрема про Станіслава Боклана, Наталію Васько, Василя Вовкуна, Влада Троїцького) та інших.
PS. Пішов третій рік від того, як на англомовній сторінці Київського театру Франка художнім керівником значиться Роза Саркісян. Знання про український театр в світі наближено до ідеально-коректного.
18. АКТОР РОКУ
До номінації АКТОР та АКТОРКА року – мікровступ.
Зі 178 переглянутих протягом 2023 року театральних робіт, звісно, бувало всякого. Щось проходило крізь пальці. Чимось насолоджувався. А ось про найсильніші враження й буде нижче.
Апріорна антипатія в мене до «брудних» вистав. Коли від самого початку – засмічена сцена. Або коли по завершенню безлад. Хоча, бувають й виключення, виправдані режисерськими задачами.
Виставу «Метелик з ослоферми номер п’ять» прийшов дивитися абсолютно з чистого аркуша, гадки не маючи ані про похідний твір, ані про Творче об’єднання «Мотлох» із Запоріжжя. Але заМОТЛОшений простір прямо стирчав на відкритій сцені ще до початку.
Моновистава почалася з загубленого блукали, який приставав до людей в кріслах у пошуках «Ослоферми №5». І ось, після блукань залою та інтерв’ювання глядачів Максим Кондратов опинився таки посередині влаштованого сценографічного розгардіяша.
З цього моменту почалась справжня рваніна. Зі здивовано-покерфейсним обличчям актор спершу переконав всіх у тому, що він Віслючок, а вже потому підсадив на думку, що саме час йому зрештою перетворитися на Метелика.
Постійна сценічна дія працювала на переконання в задуманому. Й крок за кроком з триколісного велосипедика, корита та легких рухів руками він заручився свідченнями свого Дідуся-Віслючка. Перед очима промайнув каскад з божевільних радіодіжєїв, гусені та інших населених персонажів тієї історії. При тому, що робота й досі продовжувала лишатися моновиставою. Гомерично смішною виставою.
Особисто розмазаним по кріслу лишився того моменту, коли актор запропонував глядачам долучитися до зворотного відліку магічного перетворення. «Один» – проговорили всі разом. Зраділа зала нарощувала свій темп: «Два-Три-Чотири-П’ять…» чулося єднання й дорослих і малих. «Два» – із мармуровою спокійністю продовжив Віслючок, переформатовуючи глядачів знову й знову.
Не лишилося у сценічному просторі жодного зайвого елемента. Використалося та зігралося все. А з першопочаткового мотлоху народилася крута вистава Творчого об’єднання «Мотлох».
Одним словом, мій вибір АКТОРА РОКУ – очевидний – Максим Кондратов.
19. АКТОРКА РОКУ
До номінації АКТОР та АКТОРКА року – мікровступ.
Зі 178 переглянутих протягом 2023 року театральних робіт, звісно, бувало всякого. Щось проходило крізь пальці. Чимось насолоджувався. А ось про найсильніші враження й буде нижче.
Розважальною п’єсу «Марафон “російська рулетка”» Катерини Пенькової точно не назвати. Зібрані та задокументовані в ній жахіття Маріуполя, який опинився під обстрілами «визволителів». Жінка-мати, яка до того вела красивий спосіб життя, поза власної волі опинилася на діаметрально-протилежному положенні. Свист прильотів, розвалене житло, пошуки дитини, понівечені мешканці міста…
Режисерська читка отримала візуальну противагу до написаного.
При вході до зали в голові пронеслося «будуар імпєратріци повідал немало на своєм вєку» – відповідний антураж, світло, свічки в канделябрах. З’явилися «пажі» із «соломинкою» нарізаними дзеркалами.
Монолог жительки Маріуполя звучав у виконанні Вікторії Литвиненко.
Певної відповіді, чи вирвав режисер Олекса Гладушевський з акторки нерви – не маю. Непохитність кожного м’яза свідчив про заґартованість та прийняття реальності персонажки, яка кілька разів попрощалася з життям за описаний в п’єсі період. Натягнутою струною тримала виконавчий рівень акторка – чистота жанру навіть в міліметрах.
Щодо сценічного життя п’єси – не знаю, не певен, що у відтворених руїнах надривний монолог зможе справити враження. Скоріше, відразить. А запропонований естетський антураж, навпаки – заворожує та гіпнотизує. Слова входить супер легко, а розпаковується в сенсах вже в середині, і вибухає у тротиловому еквіваленті.
«Російська рулетка» – прекрасна робота всіх авторів та виконавців.
Проте АКТОРКА РОКУ для мене – Вікторія Литвиненко.
20. ТЕАТРАЛЬНІ МЕДІА РОКУ
Теза щодо загальної кризи театральної журналістики лишається. Проте, український театр до ЗМІ просочується, тексти з’являються, й імен, на яких стоїть знання суспільства про діяльність театрів, варто перерахувати поіменно.
Національне агентство «Укрінформ» взяло на себе лідерську функцію з широкого панорамування театральних (і не тільки) процесів. Зокрема, шість насичених років, які працює Любов Базів – театр представлено у вигляді розлогих інтерв’ю з визначними діячами, репортажами з прем’єр. Останні два роки під її орудою запущено спільний проєкт із «Театральною риболовлею» щодо фіксації та усвідомлення театральних процесів. Останнім часом до команди «Укрінформ» долучилася і Валентина Самченко, яка робить і свій значний внесок до розкриття театрального світу.
Театр на «Українській правді» розпочав 2023 рік також з підсумків попереднього. Протягом року виходили театральні тексти Ганни Щокань. Вакуум оперної критики пробив Андрій Аблов, який розклав на запчастини декілька робіть оперних театрів (після деяких, режисер не міг опанувати себе від одного лише згадування про УП). Спробу стати колумністом зробив Слава Жила – виявилося, блогерство з не найлегших занять – вистачило театрального режисери і продюсера на три огляди.
На плечах театральної амбасадорки Марії Катаєвої тримається «Вечірній Київ»; на просторах інтернету можна зустріти ґрунтовні тексти Ольги Стельмашевської; мешканців Рівного тримає в курсі Ольга Шевчук, Кривого Рогу – Тетяна Туренко; суттєво прокачався у театральних питаннях львівський ресурс «Гал-інфо» – матеріали Андрія Маринюка додають забарвлення львівським реаліям та деякі інші.
Унікальною є ситуація співпраці Миколаївського художнього драматичного театру із медіа. Менеджмент театру знайшов підхід до кожного, й стабільно повне та всеосяжне інформування про події на міських миколаївських шпальтах, огляди про діяльність театру – на національних. Прямо протилежна ситуація по Харкову. На загальному порядку денному міських медіа театру немає майже зовсім. На цьому фоні ресурс «Накипіло» виглядає майже проривним.
Рясно представлений театр на сторінках «Суспільного» – як регіональних редакцій, так і «Суспільне Новини», «Суспільне Культура». Традиційні тривають включення театральних годин на «Радіо Культура».
Швидше у вигляді зберігання, а не інформування, виходить друкований «Театр-Кіно». Від інтерв’ю на актуальну тему до його публікації минає стільки часу, що виглядає кожне число журналу як новини з минулого. Максимально формальними друкуються тексти Едуарда Овчаренка. Втратив гостроту «Театрально-концертний Київ» (впритул до того, що надає майданчик для рецензії автору, який сам є актором компліментарно саморецензованої вистави). Грудневий текст Ганни Веселовської на «Українському тижні» (а протягом 2023-го подібних було два, й обидва із закидом на підсумкові) потрапив під окремий шквал коментаторів, які у підсумковості авторки не знайшли підсумків.
21. КОНФЛІКТИ РОКУ
Ранком 18 січня 2024 року сталася заява Чернігівського театру Шевченка щодо побиття актора театру Миколу Лемешка директором Дніпровської опери Костянтином Пінчуком.
Це рік 2024-й.
А якими театральними сутичками відмітився рік 2023-й.
Франківське видання «Інформатор» у квітні робило журналістське розслідування щодо звернення колишнього актора Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича Павла Уграка про ніби-то його побиття директором театру Дмитром Чибораком. Інцидент ніби стався у лютому. Видання опублікувало довідку за результатами розслідування по заяві Уграка, виходячи з якої ознаки правопорушень виявилися відсутніми.
Про грабіжний напад та жорстоке побиття актора Олександра Грекова, який у складі трупи Київського театру ім. Лесі України перебував на гастролях в театрі Abbey Theatre (м. Дублін, Ірландія), повідомило видання «IrishMirror» від 26 червня. Інцидент стався через спробу молодих людей відібрати в актора цигарки.
Окремий розділ зібрався із театральними ДТП.
Січневий інцидент за участі генеральної директорки Одеського національного академічного театру опери та балету Надія Бабіч у жовтні розслідував портал «Антикорупційний вимір» (Детально про корупцію на півдні України). За їх даними 20 січня в Одесі сталося ДТП, у якому водійка не впоралась з керуванням під час тест-драйву, виїхала на тротуар, де збила пішохода з чотирирічним сином.
У квітні аварія сталася в центрі Києва, коли актор Київського театру Франка на своєму авто Land Rover виїхав на зустрічну смугу та врізався у припаркований автомобіль, жінка в якому отримала травми. Актор перебував у стані сп’яніння (1,62 проміле алкоголю за допустимої норми 0,3 проміле). У результаті судових розглядів постраждала сторона отримала компенсацію, актор – обмеження волі із позбавленням права керувати транспортними засобами.
У червні в аварію потрапили актори Львівського театру «Воскресіння» на трасі Ряшів – Краків, дорогою на фестиваль вуличного мистецтва La Strada у Каліші. За інформацією прес-служби поліції Підкарпатського воєводства, постраждали п’ятеро людей, трьох з яких госпіталізували. Сталося подія через те, що водій заснув на прямій ділянці дороги, а його автобус Mercedes з’їхав на узбіччя та натрапив на огорожу.
22. РЕДИЗАЙН РОКУ
Сприймати Театр як Бренд багатьом ще доволі складно.
Здебільшого це про Храм мистецтва, про нас глядач і там має знати/ходити/захоплюватися. Який такий Бренд? Ми творимо!
Й разом з тим зсуви є! І дія їх незворотна.
Умовно, роботи з логотипом та візуальним представленням театру протягом 2023 року, поділяються на три блоки.
НЕ БУЛО – ЗРОБИЛИ СПРОБУ
Черкаський театр ім. Тараса Шевченка до цього ставив на свої афіші зображення свого патрона й цим все обходилося. В травні це питання розбирали зі студентами-маркетологами Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. А вже з осені театр увійшов в режим чорного кольору, відмовився від основного ідентифікатора своєї назви та вийшов до глядача з першим дотиком до майбутнього дизайну. Йдеться про те, що Черкаський обласний театр вирішив піти шляхом обігрування літер Т і Ш (театр Шевченко), тим самим втративши геоприв’язку до назви міста та розчинившись у восьми інших «театрів Шевченка», які існують по країні.
ПОТОЧНІ УТОЧНЕННЯ
Детальніше дослідив себе Малий театр, й вийшов із оновленою візуальною комунікацією. Попрацювали із неймінгом у київській дитячій театр-студії – були «Колесико» – стали «Kolo ART». Криворізька театральна студія «Ті самі гойдалки» (ще до недавнього «Ванильные качели») пропрацювала власні відчутті, та попри лють воєнного лютого відчули тепло, вчаться бачити і розпізнавати відтінки чорно-білого часу й шукають відповіді на складні питання – що й відобразили в оновленому логотипі.
РЕДИЗАЙН
Повноцінну роботу із брендом можна спостерігалати на прикладі Київського камерного театру «Маланка» та Чернівецького театру ім. Ольги Кобилянської. Тут вирішили без «та що там складного, й самі намалюємо». З оновленням черкаського бренду попрацювала агенція «Branda Company», яка підсвітила (у прямому й переносному сенсі) сильні сторони театру. А поки збирають зауваження та задумки для наступних оновлень, в холі драмтеатру Кобилянської та в холах перед виставами «Маланки» успішно працюють крамнички із брендованим товаром.
PS. До слова, нещодавно Черкаський театр Шевченка оголошував про вакансію на посаду дизайнера. Можливо, почали щось підозрювати про свій дизайн.
23. ТЕАТРАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА РОКУ
Не багато, але протягом року виходили театральні книжки – тому нагода зупинитися на рубриці Театральна література.
В категорії ПАМ’ЯТЬ вийшла книжка про художника-сценографа Данила Лідера в київському видавництві «Дух і літера» – «Вік Лідера» від Катерини Рапай.
В категорії ТЕАТРАЛЬНИХ МАНДРІВОК світ побачила новинка від Василя Неволова. Під однією обкладинкою – театральні та літературні рецензії різних років, #театральний_туризм автора та його п’єса «Нема мені життя без тебе…». Книжка «Творчі мандри через роки….» вийшла в авторській редакції.
В категорії ПЕРЕКЛАДИ – українська драматургія польською та англійською мовами. У перекладі Анни Коженьовської-Бігун вийшла Антологія української драматургії «Нова українська драматургія. Том 1. В очікуванні Майдану» та «Сучасна українська драматургія. Від А до Я». Підбіркою у вигляді поезії, сценаріїв, діалогів, щоденників, спогадів або оповідань, зафіксованих у період літо-осінь 2022 року, вийшло англомовне друге видання «Словника емоцій під час війни» – книжка зайняла 21-у сходинку у списку у 50 найкращих книг 2023 року за версією «The Telegraph».
Й найконцептуальніше з видань року – том «Драма Панорама 2023» в категорії УКРАЇНСЬКА СУЧАСНА ДРАМАТУРГІЯ. Височайший рівень селекції було досягнуто за рахунок використання п’єс-переможниць драматургічних конкурсів року. До збірки увійшли 10 п’єс, які перемогли у конкурсах «Драма.UA», «Липневий мед», «Тиждень актуальної п’єси» та «Aurora». Упорядник – Дмитро Терновий, книжку випустив «Видавець Олександр Савчук». Виходу книжки було присвячено триденних «Драма-спринт», під час якого всі десять п’єс було поставлено у форматі режисерських читань.
24. ТЕАТРАЛЬНІ ЗВАННЯ РОКУ
З «рогу достатку» розподілу звань, протягом 2023-го, обертів трішки збавилося. Певний момент здавалося, що, можливо, актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Олександр Печериця може стати останнім Народним артистом України – від указу до Дня Незалежності України збарігалася певна тиша. Проте, як показав Указ до Дня Соборності України 2024-го – то всього лише показалось.
Були серед нагороджених 2023-го ще й Заслужені артисти – артист хору Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Василь Матвіїв та солістка опери державного підприємства «Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка» Ірина Петрова.
Звання Народний художній колектив отримав Зразковий гурток сучасної драми «Тандем» з Кам’янця-Подільського, яким керує Галина Коротенко.
25. АНТИВОЛОНТЕРСТВО РОКУ
Сьогоднішній розділ Підсумків театрального 2023 року виходить дуплетом: одна частина – дія, інша – антидія. Й почнемо з другого.
У той час, коли українські кінематографісти віддають гроші на дрони для ЗСУ (із пропозицією щодо перенаправлення рекордного бюджету 2024 року Держкіно у 589,6 млн грн на потреби Сил Оборони), до фіксації стають й ось такі випадки.
Перша частина дуплету – зворотній бік медалі.
В серпні театральну спільноту сколихнув скандал навколо 25-річної львівської театрознавиці Катерини Сегет, яку звинувачували у шахрайстві з коштами.
Ошуканими стали як митці, які не отримали заплановане фінансування на реалізацію задуманого – зокрема проєкт «Словник майбутнього». Так і ЗСУ – з’явились свідчення про передачу Катерині грошей на купівлю дронів та інших засобів для військових, яких вони так і не отримали.
Поліція відкрила кримінальне провадження за фактом шахрайства.
26. ВОЛОНТЕРСТВО РОКУ
Друга частина дуплету – основний бік медалі.
Левова частина мистецьких заходів проходить зі зборами донатів. Поширена практика, коли театри замість продажу квитків пропонують глядачам не купити квитки, а зробити донат на ЗСУ або інші важливі потреби.
Охопити або виміряти всіх – просто не можливо. Тому лише декілька прикладів.
Протягом року у дворику Львівського театру ім. Лесі Українки кількаразово провели благодійний мініфестиваль «Гомін», який поєднав у собі концерт, маркет хендмейду, фудкорт та аукціон – суми зборів сягали від ста – ста п’ятдесяти тисяч гривень за один фестиваль.
Київський театр ім. Івана Франка конвертував гіперпопулярність вистави «Конотопська відьма» – організували благодійний показ, який зібрав 1 мільйон 770 тисяч гривень для ЗСУ? Які трансформувалися у 100 дронів благодійному фонду «Кітики».
Здавалося, що може театр одного актора, де й керівником, і постановником і актором є одна людина? Виходить – також може! Криворізький театр «AVE» перейшов на цілковито волонтерські рейки з самого початку вторгнення – впритул до того, що повністю зникли квитки – глядач приходив дивитися виставу за донати. А вже вони трансформувалися у запити військових. Основне фокусування – прилади нічного бачення для авто, які евакуюють поранених. Автівка Павла Осікова завжди вщент забита корисним, яке доставляються до адресатів.
27. ДЕМОНТАЖ РОКУ
По січневому прильоту на вулицю Пушкіна в Харкові, щось там зрештою заворушилося. Й тепер вона – вулиця Сковороди. Разом з тим січень увійшов в історію місті реалізацією найбільшого деколонізаційного пакету з перейменування 65 вулиць.
Щодо року 2023-го, то деколонізували та демонтували і назви населених пунктів, вулиць, герб на Батьківщині-матері в Києві…
З театрального простору номінація ДЕМОНТАЖ РОКУ відходить Харкову.
У червні, з фасаду будівлі Харківського драматичного театру демонтували літери з прізвищем літератора Пушкіна, а також згадку про те, що це був театр російської драми.
28. СТОРІЧЧЯ РОКУ
Серед ювілеїв, однією з найчарівніших дат є перша сотня.
Столітній ювілей 30 січня відмітив Музей театрального, музичного та кіномистецтва України. З’явився він 1923 року як театральний музей при Мистецькому об’єднанні «Березіль», та пов’язаний із іменем Леся Курбаса.
А засновником музею став ще один ювіляр – Василь Василько, 130-річчю якого була присвячена вистава «Чашка чорної кави» (реж. Валерія Федотова) 7 квітня в Одеському українському театрі.
Ну й сама весняна Одеса стала майданчиком для зйомок фільму «Кава з Васильком», прем’єра якого відбулася 26 квітня 2023 в стінах київського Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.
Сторіччю з дні народження французького актора, міма Марселя Марсо, 22 березня присвятив виставу «Поет тиші» в Криворізькому театрі музично-пластичних мистецтв «Академія руху» Олександр Бєльський, який того року й сам відсвяткував своє 75-річчя.
29. ЮВІЛЕЙ РОКУ
Основною авторкою-ювіляркою року стала Ольга Кобилянська, якій виповнилось 160!
Масштаби значно поступилися минулорічному 150-річчю Лесі України, й разом з тим вшанували Ольгу Юліанівну досить помітно.
В Чернівецькій обласній філармонії звучав «Меланхолійний вальс» за однойменною новелою у супроводі наживо квінтету струнних інструментів виконавців Академічного симфонічного оркестру філармонії (реж. Тетяна Воронова). Народний художній колектив «Театр юних чернівчан» запропонував літературно-музичну театралізацію «Резонатор душі» за оповіданнями авторки (реж. Інна Даніліна). На балконі Кохановського у Чернівцях відбувся театралізований перформанс, в якому реконструювалися зустріч Ольги Кобилянської із письменником та літературним редактором Осипом Маковеєм, дружні розмови із Лесею Українкою (реж. Іван Данілін).
«Землю» у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької поставив Давид Петросян. Нова версія вистави «В неділю рано зілля копала» стала до репертуару Одеського театрі ім. Василя Василька (реж. Олександр Самусенко).
Дві «Вовчихи» розпочали та завершили театральний рік – в січні від Назара Паніва на сцені Франківського драмтеатру, в грудні від Людмили Скрипки в Чернівецькому театрі ім. Ольги Кобилянської. Перед чернівецькою прем’єрою у фойє театру глядачів зустрічала жива скульптура Ольги Юліанівни під звуки оркестру – образ буковинської письменниці зіграла Олександра Кухлевська.
30. ТЕАТРАЛЬНІ ІМЕНИНИ РОКУ
Потягом 2023 року, круглі дати прийшлися на 5-річчя Ковельської народної театр-студії «10 ряд 10 місце», 25-річчя Київського центру мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській), 30-річчя Закарпатського угорського театру, 35-річчя київських театрів «Колесо», «Берегиня» та «Сузір’я»; 40-річчя Київського муніципального театру ляльок, 45-річчя Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра та 50-річчя його директорки-художньої керівниці Олесі Жураківської, 70-річчя Анатолія Хостікоєва, 75-річчя Василя Неволова, 85-річчя Полтавського та Вінницького театрів ляльок, 90-річчя Харківського драматичного театру, Київського обласного театру ім. Панаса Саксаганського, Вінницького театр ім. Миколи Садовського, Ніжинського театру ім. Михайла Коцюбинського та Сумського національного театр ім. Михайла Щепкіна, 95-річчя Галини Яблонської й 105-річчя Дніпровського національного театру ім. Тараса Шевченка.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України 2023 рік було оголошено роком Дмитра Кременя – 70-річчя поета відзначали на державному рівні. Мурал із зображенням Дмитра Кременя відкрили в Ужгороді у рамках проєкту «Люди міста». Театральні проєкти з’явилися в Миколаєві, Ужгороді, Хусті.
31. МАТЕМАТИК РОКУ
…в продовження до вираховувань театральних днів народжень.
(Цей текст виходив окремою публікацією в спільноті. Повторюється у підсумках року.)
Любить, ой любить театральна спільнота літа накидувати.
Генеалогію вести від праотця Адама…
Один дивний ТОP-керівник кілька років тому навіть столітнє генеалогічне древо намалював своєму 40-річному театрові…
Довелося на рахівниці з кісточками показувати, що театральний рік за два ніяк не рахується…
Сьогодні – знову на часі основи математики.
Спробуємо знайти різницю між двома фразами:
«175 років від заснування відзначає сьогодні Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевича»
й
«175 років від заснування першого українського драматичного театру на Галичині – зіграно прем'єру першої вистави Коломийського театру».
Так кому 175?
Коломийському академічному обласному українському драматичному театру ім. Івана Озаркевича?
Серьозно?
32. ДОМІВКА РОКУ
Частина активностей з проєктів Київського тілесно орієнтованого театру «Тотеатр», у тому числі й фірмова театральна гра «Тутізар», відтепер проходять у зручному просторі на Подолі – Дім на Валах – нова адреса «Тотеатру».
Відкриттям нової філії Центру мистецтв «Новий український театр» театрально оживився лівобережний район Києва – не треба їхати в центр, коли є «Театр на Троєщині» – в репертуарі – вистави «Театру на Михайлівській, та «Сонечко», які входять до родини Центру. В задумах організаторів – знайомити глядача з роботами й інших театрів Києва та України.
Щось там ще сталося в Запоріжжя – але інформаційний потяг з цією інформацією ще до столиці не дістався.
33. КЕРІВНІ ПРИЗНАЧЕННЯ РОКУ
На фоні керівних ротацій в країні – про призначення, які сталися в українському театрі протягом 2023 року.
Іноді, процес призначення на керівні посади – сам по собі стає повноцінною театральною постановкою.
В київських театрах на Лівому березі та ТЮГу спостерігались спроби розвороту плину часу у зворотному напрямку. Здобутки попередніх періодів з якісного оновлення менеджменту, очевидно, не всім були до вподоби. Особливо, в світлі втрати різного типу впливу. Поява стратегії та вектору розвитку театрів так само заважало провадженню власних планів людей, які звикли розглядати державний театр як джерело власного збагачення (яскравий кейс з відчуження приміщень театру у центрі Києва на користь акторки цього театру).
До захисту здобутків стали і актори театрів, і долучилися лідери думок, засоби масової інформації. Через вивчення та розтлумачення норм законодавства, провадити маніпулятивні рішення стало суттєво складніше. Й як результат, вектор розвитку театрів розвернення на 180 градусів не зазнав. Виконуючою обов’язки директорки-художньої керівниці Театру на Лівому березі стала Олеся Жураківська, Київського ТЮГа – Марія Кривенко.
Центром не мистецьких, а керівних розборок ставав Кропивницький. Політичні амбіції втручалися до роботи Кропивницького академічного українського музично-драматичного театру ім. Марка Кропивницького. Рішення одного голови обласної ради стало наріжним каменем по його зміні. Призначеного керівника до кінця воєнного стану В’ячеслава Вандрашека намагалися позбутися, організували конкурс, який на момент написання цього тексту судовим рішенням визнано незаконним. Історія матиме продовження, проте всі ці чвари мають зовсім не мистецький характер.
Медійно галасно було із призначенням в.о. генерального директора-художнього керівника Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Театральна спільнота Львова почала говорити про «чужинців» в місті, маючи на увазі Максима Голенка, який до того був головним режисером київського «Дикого театру», згодом – Одеського театру Василька. Проте відкритість команди (низка прес-конференцій та ґрунтовні інтерв’ю), та й сама налагоджена робота (п’ять прем’єр з вересня по грудень) почали натякати, що ніхто театр руйнувати не збирається. А навіть навпаки.
По випуску вистави «Земля» за Ольгою Кобилянською, Театр ім. Заньковецької отримав й головного режисера – ним став Давид Петросян, до того – режисер постановник Київського національного театру ім. Івана Франка.
Медійно спокійніше призначення відбулися у Вінниці, де Іван Педорук очолив обласний театр ім. Миколи Садовського, а Тетяна Побережна – обласний театр ляльок «Золотий ключик». З інших нових призначень – Рудольф Дзуринець очолив Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв, Олег Яцина став керівником Харківського академічного драматичного театру, Вадим Хаїнський – в.о. директора-художнього керівника Волинського академічного обласного театру ляльок. По завершенню попередньої каденції, директорка-художня керівниця Львівського академічного драматичного театру ім. Лесі Українки Ольга Пужаковська звітувала про здобутки театру, та переконливою програмою наступного періоду отримала пролонгацію свого контракту.
34. ФОТОСЕСІЯ РОКУ
До питання репутаційних втрат через фотографію.
Головного диригента Одеського національного академічного театру опери та балету В’ячеслава Чернуха-Волича було звільнено з посади після оприлюднених фотографій. На знімках пан В’ячеслав – разом із Юсіфом Ейвазовим, директором Національної опери Азербайджану, чоловіком співачки Ганни Нетребко, які перебувають під санкціями в Україні.
В’ячеслав Чернуха-Волич працював в Одеській опері з 2019 року.
35. ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ РОКУ
Перша афіша до театральної вистави, у створення якої використано інструменти штучного інтелекту – постер до вистави «Лис Микита» за Іваном Франком, яку поставила Катерина Чепура у Київському театрі юного глядача.
Художниця – Леся Ковпак.
36. МОСКВОРОТІСТЬ РОКУ
До сумної річниці Майдану – чергова нагода мистецькій спільноті спробувати зрештою запам’ятати, що ВІЙНІ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ – 10 РОКІВ (а ніяк не два). Почалася вона у лютому 2014-го. Бо з одного боку – митці, сенси, провідники… А з іншого – відкривають рота, а звідти «коли у 2022 році почалася війна…»
Погодьтесь, не найскладніша сходинка в розвитку, правда ж?
Значно складніше із «какая разница на каком языке» та майже тотальна побутова москворотість українського театру. «Я на сцене отыграла по-укрАински, а теперь говорю как хочу» – заявляє народна артистка України в стінах театру з багатьма державними регаліями. «Знаете, знаєте, а в «Современнике» возобновляют геніальную постановку Волчек» – актуальний порядок денний розмов в іншому, не менш титулованому театрі. Й, звичайно, все це московською – «скажу по-русски, так быстрее».
Москворотих фактів 2023 року – збирати й збирати. Найбільш радикально налаштовані виходять з рекламою своїх робіт, які попри все відбуваються мовою країни-агресора (скандал навколо київського театру «Dark Sofit»). Сутичка на мовному ґрунті відбулася навколо результатів Театрального фестивалю «Комора» – колектив з міста Одеса, із порушенням положення фестивалю, яке прямо унеможливлює виконання в конкурсі вистав російською мовою, отримують відзнаку від членів журі фестивалю. Запобігати мовній диверсії довелося у Миколаєві під час проведення Відкритого театрального фестивалю «Homo Ludens 12+1», коли членкиня експертної ради провадила спробу двомовності із використанням другої робочої російської під час офіційної частини роботи фестивалю.
Вишенька на торті – прем’єра вистави «Золоте теля» у постановці Володимира Подгородинського в Одеському театрі музичної комедії ім. Михайла Водяного. Тут і питаня до наративів, які лунають у виставі («Нет, это не Рио-де-Жанейро. Путь на восток, едем»!) й, звісно, до російської мови, якою поставлена вистава в державному академічному театрі.
Думаєте, за рік щось змінилося?
Вистава «Золоте теля» із чарівною приміткою «Виконується російською мовою без використання фонограми» в афіші театру на 22 лютого 2024 року.
37. УКРАЇНІЗАЦІЯ РОКУ
Мистецька українізація зросійшених територій – неймовірно важливий процес, на шляху якого – величезний супротив.
І разом з тим – зміни є.
Силами колективу Одеського театру ім. Василя Василька з’явилася україномовна версія пісні – візитівки Одеси.
Якщо на вокзалі одеської залізниці лунає сама лише мелодія Модеста Табачникова, то саме місто має й переклад тексту Семена Кирсанова, який викохав та виконав Сергій Осока.
Відеокліп пісні «Край Чорного моря» зрежисував Олександр Самусенко.
Зйомка і монтаж – Сергій Сичов, аранжування – Вадим Бессараб, хормейстер – Ольга Леоненко, звук – Витя Чернев.
Вокал: Ірина Бесараб, Марія Буймович, Богдана Шуманська
Баян – Сергій Брикайло, скрипка – Анастасія Кайряк, флейта – Роман Черкас, кларнет – Сергій Горбань, контрабас – Віктор Глушенко, бандура – Ольга Леоненко.
Прем’єру показали до Дня міста Одеси 2023-го року.
38. ПРОРИВ РОКУ
Усіляких театральних успіх протягом 2023 року було багато.
Але справжнім ПРОРИВОМ можна вважати раптовий медійний інтерес до театру.
Глибинного дослідження цього феномену наразі немає.
Тому. в загальних контурах маємо наступне.
На сцені Київського театру Франка режисер Іван Уривський випускає прем’єру вистави «Конотопська відьма». В одному зі складів роль Халявського виконує Михайло Матюхін. Той самий Михайло, який є солістом театрально-музичного гурта «Schmalgauzen», яка знаходиться на хвилі популярності серед молоді. Фанатський корпус поширює свою увагу на все, що пов’язано з улюбленими виконавцями – зокрема й на виставу «Конотопська відьма». Відеоуривки з вистави набирають неймовірні для театрального контенту показники переглядів у Тік-Ток, що зрештою привертає увагу ЗМІ до неї. Про феномен починають писати.
Через медійний розголос попит на квитки зростає в рази. Створюється ажіотаж, який привертає увагу перекупів, які не дуже активно цікавилися до того театром. Пропозиції «Конотопської відьми» з’являються по завищеним цінам на OLX. Вистава стає найбільш впізнаваною театральною назвою серед не театралів. Виникає мода потрапити на виставу й заселфитися з глядацької зали. Театр Франка активно використовує «Конотопську відьму» для зборів – проведений благодійний показ дав змогу придбати 100 дронів БФ «КІТИКИ».
Інший бік медалі, що за медійним пилом так і не з’явився професійний розбір вистави. При цьому кількість текстів про неї, інтерв’ю – небувала для театральних подій останнього десятиліття.
Наступна прем’єра Івана Уривського потрапляє в медійну обійму з іншої причини – в п’єсі «Хазяїн» режисер замінює прізвище Зеленського на Залуського, що стає гарною нагодою для усіляких конспірологічних теорій. При цьому розбір вистави також відсутній.
39. РІШУЧІСТЬ РОКУ
Певно, не варто нагадувати про стан напередодні річниці вторгнення 2023-го.
Медійний простір був пересичений прогнозами на можливі дії окупанта 24 лютого.
Напередодні трафік на виїзд зі столиці був досить помітним.
Натомість, були й ті, хто в’їжджав до Києва. Зокрема й автобус з Дніпра – колектив Дніпровського театру драми і комедії (Драміком) привіз гастрольний показ виставу «Всупереч».
В тіло вистави режисер Антон Меженін зашив понад три сотні років, які росія веде війну проти Україну, й колективу важливо було зробити це мистецьке висловлювання саме 24 лютого й саме з самого серця української столиці. Всупереч всьому виставу «Всупереч» зіграли у великій залі Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
40. ТЕАТРАЛЬНІ ПРЕМ’ЄРИ РОКУ
Справа дійшла до СОРОКОВОГО епізоду Підсумків 2023 року.
Це з одного боку.
А з іншого – після чергових уточнень по Базі знань порталу «Театральна риболовля», лічильник показав кругленьке число у ЧОТИРИСТА ідентифікованих прем’єр.
Тобто, 400 прем’єр 2023 року стають темою 40-го підсумкового епізоду.
Спершу про логіку підрахунків.
Перше наближення щодо кількісних показників, робив на момент підготовки підсумкового тексту, який готували із Любов Базів для національного агентства «Укрінформ». Наприкінці грудня називав «350+ вистав», маючи перед очима 352 верифіковані вистави. Під сам кінець року, в етері «Радіо Культура» назвав цифру станом на ранок 28 грудня – було тоді 363 зібраних вистав.
Процес уточнень є майже постійним. Й 400-у виставу завантажено 1 березня.
Звісно, уточнення триватимуть й надалі. Але саме цю круглу цифру варто зафіксувати для подальших розрахунків – поставимо її на службу оцифровці театрального року.
Тож, що говорить цифра у 400 вистав, які вийшли протягом 2023 року?
Про те, що театральний простір України, звісно, ще не вийшов на докарантинні обсяги (2019 – 701), але став значно впевненішим за рік повномасштабного вторгнення (2022 – 230). У загальному вигляді спостерігається вихід на рівень 2021 року – тоді з’явилося 407 прем’єр.
У наступних епізодах з’являтимуться детальніші препарування за театральних прем’єр авторами, режисерами, жанрами тощо.
PS. Перед публікацією згадав про існування Цифрового театрального архіву від НСТДУ. З прем’єр 2023 року там присутня інформація про 21 виставу. Ефективна, схоже, ініціатива.
