«Бджоли» досценографічного періоду

Радію, наче мала дитина, коли знаходжу виставу, яку не соромно порекомендувати.
Про маленькі театральні шедеври – окрема тема.
Сьогодні, про приємне відкриття там, де вже й сподівань не було – вистава «Сірі бджоли» Київського академічного драматичного театру на Подолі.

Іноді, серед нових актуальних театральних форм та пошуку неочікуваних трактувань ставлених-переставлених п’єс, ніби машиною часу потрапляєш у театр досценографічного періоду. Коли відкрита завіса відпочатку заявляє чітке зонування сценічного простору, й позбавляє «зайвого» зчитування образів та символів вистави.

Вистава з тих часів, де кімнату утворювали вигородками зі стінами, стіл стіл вкритий скатертиною з китичками, а між окремими сценами переміщувалися з «хати» до «хати»…

Тому, скажу відверто, перші хвилини, коли стало зрозуміло відсутність опції сценографа у переліку творців, дивився з насторогою.

Дивився-дивився, допоки не задався питанням, а що все ж таки тримає увагу у ції без малого трьохгодинний драмі? А знаходиться відповідь у акторській школі, у внутрішній наповненості персонажів, та у маленьких дрібничках, закладених у тіло декорації.

Режисер Віталій Малахов максимально відсторонився від новомодних театральних трендів, та, враження, й від можливостей надсучасного театру відмовився б. Використання проекцій виглядає швидше обов’язковим додатком, без якого режисер цілком міг би обійтися.

Тож, коли приймаєш правила гри у «старий-добрий театр» – все стає на свої місця – історія, розіграна майже без «милиць» на чесному акторстві та гостро-сьогоденній темі.

Сергійович (Богдан Бенюк) та Пашка (Сергій Бойко) – не прадавні далекі часи, а відстань до сірої зони на кордоні нинішньої війни. «Денеерівці», своя правда та прилаштування місцевого населення. Перемежовані картинки з двох сторін взаємних пострілів. Андрій Курков написав оригінальну п’єсу за мотивами свого однойменного роману.

«Сірі бджоли» – костюми персонажів, скроєні по акторам так, що сприймаються вони одним цілим, з усіма симпатіями та антипатіями. Епізоди із обвішаними медалями адептами «руського міра» проходять під справжній скрежет зубів та стиснуті кулаки у глядацькій залі.

Певним перебором виглядають любовні сцени. Й скоріше за все саме за рахунок розриву мотивацій персонажів із їх візуальним образом.

В цілому, три години минають миттєво, лишаючи по собі непереборне бажання вирвати з корінням тут табличку «вул. Леніна, 13».

Впольовані «Риболовлею» «Бджоли» рекомендовані до перегляду!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *