«Наталці Полтавці» – 200! Молода була не молодою, або Verbatim з омолодження…

Прем’єра п’єси Івана Котляревського відбулася 22 липня 1819 року на сцені Полтавського театру. І станом на 200 років тому – це була неймовірна подія. «Опера малоросійська у двох діях» із безліччю музики та пісень справила враження спершу на полтавську публіку, згодом, на чернігівчан, харків’ян, киян, петербуржців, москвичів, кишенівців, мінчан, рижан, таллінців, вільнюсівців… Зустрічаються відомості про постановки п’єси в деяких містах Середньої Азії та на Кавказі.

П’єса лишалася в ТОР українських мудзрам протягом всього часу свого існування – пісні співали, Наталка руки заламувала, покірно свого Петра чекала…

А час йде… Життя диктує нові правила… Модель суспільного життя змінилася до невпізнаності… А «Наталка Полтавка» продовжує шароварну традицію українського театру, і нікому в голову не приходить задатися питанням, ким є законсервована в сторіччах Наталка сьогодні. Чи існує вона взагалі – це покірне та мовчазне дівча? Іншою мовою, в чому актуальність цього твору Котляревського сьогодні, 200 років потому…

Хоча, один приклад нешаблонного сприйняття архетипу Наталки все ж маю.
Попередня дата прем’єри вистави «Наталка Полтавка doc» в Київському театрі на Печерську анонсована на жовтень 2019-го. А зазирнути до театральної кухні головного «кухаря» проекту Олени Лазович нагода була вже цього місяця – тизер вистави показали в режимі відкритої репетиції.

Авторська група вистави говорить не просто про нову версію за мотивами Котляревського. Наразі йдеться про поєднання жанрів – verbatim із класичною драматургією (адептам чистого жанру документального театру буде важкувато). Тож, глядач матиме можливість самостійно віднайти відповідь на питання, ким на сьогодні є Наталка Полтавка, і чи можливо із нею перетнутися на вулиці, в метро чи супермаркеті.

Творці вистави суттєво ускладнили своє завдання, ступивши на шлях документального театру. Безумовно, він цікавіший, гостріший, неоднозначніший… Але, складніший. І прокладання навігаційної карти відбувається прямо зараз – від чого результат – ще цікавіший.

Побачена частина проекту – вже щедро наповнена режисерськими знахідками. Але, крім головного задуму – пошуку Наталки в оточуючому світі – розкривати карти не дуже хочеться. Хоча, про карту смертельних гріхів та кота Шредінгера – дуже хотілося б – такі зламні моменти на мене, як на глядача, справляють сильне враження.

Те, що у проекта є шанси гучно пролунати в театральному просторі – впевненість є – режисерські м’язи це довели. Інше питання – чи стане вистава відправною точкою в плані переосмислення архетипу Наталки, та чи віднайдуть автори сучасний відповідник цілком зниклого виду людей типу Возного. Його брат де й залишився, то на сторінках Котляревського чи Шолом-Алейхема (Лейзер-Вольф в «Тев’є-Тевелі»). Як адаптувати те саме «теє то як його»?

Цю фотографію залишу тут для ще більшої інтриги. Так, це сцена вистави «Наталка Полтавка doc» Київського академічного театру на Печерську. Що й до чого – вже у жовтні.


Інтригуючих моментів на новий театральний сезон вистачає!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *