Котляревський Шредінгера

Цікаво було б ознайомитися із статистикою крутих задумів, які залишилися не втіленими, розбившись об реальність буття.

Схоже, що актуалізація «Наталку-Полтавку» оминали два століття, з моменту її створення. Весь цей час було зовсім не до питання, а хто, власне, сьогодні та сама Наталка? Й чим є ця п’єса сьогодні – монолітним пам’ятником театральній традиції, чи пульсуючим живим матеріалом?

Київський театр на Печерську взявся скинути негласну заборону з цього питання – визначив постановку вербатімом та відправився на польові дослідження. Зібраний матеріал опрацювали, та у форматі відкритої репетиції показали на сцені театру (детально про це йшлося на сторінках «Театральної риболовлі»). Тоді після перегляду «Наталки Полтавки doc», власне, й задався питаннями, відповіді на які були не очевидними (а точніше були відсутніми), що загрожувало міцному зростанню напрацьованого до єдиної цілісної вистави.

Зазвичай на одну й ту саму назву хожу з двох причин – або це настільки переконливо, що у виставі можна знаходити нові шари знову і знову; або коли вистава схильна до розвитку та виходу на принципово новий рівень. За другою ознакою й відвідав Театр на Печерську.

Проте, дива з «Наталкою» не сталося. Принципова різниця із відкритою репетицією – у завершеності технічної сторони оформлення. Основних відповідей вистава не отримала. Й у загальному вигляді основний меседж зчитується наступним – у нас крута ідея, ми її розробляли як могли, а дійшовши до нестикувань – кинули як було.

При цьому, у виставі повно прекрасних знахідок. Структура спокус та окремі акторські епізоди – блискучі. Але без спільного знаменника – не більше за ескізні нариси. Возного у сьогоденні не віднайшли, поведінкові моделі Наталки/Петра виглядають загубленими у часі настільки, що вистава, як на мене, швидше не відбулася, ніж відбулася.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *