Шельменкові теревені

Того вечора в театрі Франка давали «Шельменка-денщика» за Квіткою-Основ’яненко.

Пам’ятаю, що зі шкільної програми пройшов цей твір, як цівка води в суху землю, і наступного дня – жодних спогадів. Можливо, так у нас викладали літературу… Подивися я тоді франківську постановку, можливо, і на інші твори цього автора звернув би увагу. Але, не сталося…

Найскладніше – розпочати і завершити. В середині – простіше буде. Це завжди так: розслаблено почувають себе відпочиваючі в театрі, а їм тут по гучномовцю повідомляють про необхідність вимкнути телефони (жахіття!), потеревенити не дають – он, дядько який сценою пересувається, барабан на пузі несе, ще й грюка в нього час від часу…

Дуже правильна політика режисера – для старту сприйняття свідомість має бути підготовленою. А як її підготувати? Правильно: дати обухом по голові! Звісно, не в прямому сенсі, а ось так, акторськими засобами, проходячи авансценою, перед закритою завісою, пару разів голосно стукаючи в свій барабан… А далі – все на відкуп совісті глядача: зрозуміє «тонкий натяк» – наша людина, в іншому випадку – Мельпомена йому суддя!

Аналогічний метод «музичного втику» режисер Петро Ільченко використовує і в своїй «Кайдашевій сім’ї». Хіба що, замість одного служивого там ходить цілий маленький оркестрик. Такий, можна сказати, розчерк майстра.

В історії взаємин пана Шпака і служивого Скворцова в делікатному питанні одруження повністю збережений літературний гумор, подвоєний, чи навіть, потроєний акторською грою і режисерськими знахідками. А гра Анатолія Гнатюка взагалі вище всяких похвал. Тут він і змій-спокусник, що звивається навколо Древа пізнання, і кмітливий продавець, і наїдений кіт, і зухвалий керівник… Одним словом – Шельменко. У безпосередній упряжці з ним, без нього і все разом сяє весь акторський ансамбль вистави.

Єдине, що бентежить в постановці, – що йде вона російською мовою. Повністю російською. Хоча, гарно було б розкласти «на голоси» російськобалакаючого Скворцова, україномовних Шпака й оточення… Концепція не нова. Збиралися саме так і робити на початку репетиційного періоду. Але тільки високе начальство (вже не знаю, на якому рівні) заборонило дискримінацію (???) за мовною ознакою. І щоб врятувати постановку, зупинилися на одномовному варіанті. Хоча, дуже і дуже шкода! Бачив одну серію мультфільму «КітПес», де в дубляжі для показу на території України кіт глаголить російською, а пес із рештою персонажів – українською. А в мульті «Злидні» і того краще – в карпатському селі всі жителі говорять виключно українською (а які ще можуть бути варіанти?). А ці самі злидні – російською. Ввести б це і у виставі  «Шельменко-денщик»…