Народний театр «Арсенал» на «Київській Пекторалі»

«Київська Пектораль» – явище багатошарове, тому одним текстом тут не відбутися.
Серіальність та різноманїття гарантовані.

Почну із самого для багатьох незрозумілого – введення на 26-у році існування премії «Київська Пектораль» нової номінації «Кращий народний театр».

Шо то за така «звіруга» – «народний театр», чому таку категорію вдалося виявити лише на чвертьстолітньому існуванню премії, та хто на справді грає в усіх інших театрах, якщо народ – у «народних», й пробуємо розібратися.

Київський рух самодіяльних театрів має тривалу історію та широке коло представників при палацах культури, навчальних закладах, бібліотеках та інших. Об’єднання небайдужих до театру людей – особливий та вельми цікавий культурний пласт столиці. Дітвора й робітнича молодь, мамці-патусі із своїми нащадками та літні люди які за тими чи іншими причинами не присвятили своє життя служінню професійному театрові, навіть за наявності професійної освіти. Працюють вони поряд із рухом професійних театрів, створюючи свій світ аматорського самодіяльного мистецтва. Палітра виходить дуже різноманітна та кольорова. Одні вистави-метелики живуть рівно один прем’єрний день, після чого зникають. Інші стають до репертуару аматорських театрів, граються із певною періодичністю. У кожного такого театру є свій глядач, навіть попри те, що афіші можуть висіти лише поряд із тим самим закладом.

Тож, приймаємо той факт, що паралельно із професійними театрами існують і діють аматорські, тобто, самодіяльні театри. Розповсюджена практика заохочення передбачала присвоювання звання «Народний аматорських колективу» найбільш успішним із представників самодіяльного руху. Відповідне положення існує і поніні.

Тобто, «Аматорський (самодіяльний) театр» – це організація театральних однодумців, які займаються улюбленою справою. «Народний аматорський колектив» – звання, яке можуть отримати аматорські театри за умови відповідності іх діючому Положенню.

Розділення, що у «народному театрі» грає народ, а в усіх інших «льви, орли чи куріпки, рогаті олені, гуси, павуки, мовчазні риби» не відповідає дійсності так само, як назва номінації «Кращий народний театр» у значенні заохочення аматорських театрів. Кому та нащо потрібно було називати номінацію у розріз зі здоровим глуздом – питання відкрите.

«Київська Пектораль – 2017». Питання про аматорські театри на прес-конференції:

Але разом із тим, рух самодіяльних театрів набагато старший за саму премію «Київська Пектораль», й представництво цієї досить розгалуженої театральної мережі на рівні Києва вкрай очевидне й логічне. Особливо, приймаючи до уваги той продукт, який досить часто не поступається якістю, а іноді навіть більш переконливий за багатьох із професійних постановок.

Загальний огляд аматорських колективів щорічно роблю за підсумками фестивалю «Київська театральна весна», тому зараз основний фокус не на усій палітрі варіантів, а на першому пекторальному лауреаті – Народному театрі «Арсенал» (центру художньої та технічної творчості «Печерськ»), художній керівник – Михайло Юрійович Бондаренко.

«Київська Пектораль – 2017». Нагородження у номінації «Кращий народний театр»:

Весна 2010 року. Спека. Йдемо дивитися постановку аматорського театру за п’єсою Григорія Горіна «Тіль». Упередження – річ дуже сильна, і така, що дозволяла роїтися у голові думкам накшталт «Як аматори взагалі можуть братися за такі речі?!», «Що можна робити у ції п’єсі після Захарова?!»… Буквально з перших хвилин у прохолодній глядацькій залі питань почало ставати усе меньше, дійство захоплювало усе більше, а по завершенню про Марка Анатолійовича згадумати було навіть непристойно – жодних аналогій, а ціла низка режисерських знахідок – оплески стоячи!

С тих самих пір кожна нова вистава театру «Арсенал» – це обов’язковий приємний привід відвідати заклад із столітньою історію у самому серці Києва, у двох кроках від станції метро «Арсенальна». За моїми записами – шість переглянутих мною вистав. Сучасні драматурги Горін та Хаїт, казкарі поза часом Гауф та Екзюпері, яскравий та актуальний Павло Ар’є – кожен з них – привід для режисера Михайла Бондаренка на своє авторське, унікальне трактування.

Потрясіння останнього року – «Дракон» за Євгеном Шварцем. Про виставу продзижчав усі вуха майже усім – і людям театру, і глядачам. Це вистава, яку необхідно побачити своїми очима, тим паче, що після отриманої нагороди цікавість до аматорського мистецтва взагалі та театру «Арсенал» зокрема мав би зростатиме. Наміри показати «Дракона» навесні 2018 року від режисера пролунали. Про дату й час триматиму в курсі!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *