Ветерани АТО влаштували театральну диверсію на трьох сценах країни

Замість акторів – ветерани та нинішні добровольці, нацгвардійці, волонтери, які пройшли російсько-українську війну. Замість вигаданого сценарію – фактичні історії кожного учасника вистави, наповнені справжньою пережитою біллю.

В Івано-Франківську, Львові та Дніпрі відбулися покази документальної вистави «Голоси» (художній керівник – Олег Шульга, режисер – Євген Степаненко), створеної під час театральної резиденції для бійців від БО «Міжнародний благодійний фонд «Творча Криївка». Це – перший такого роду експеримент в Україні.

Вистава починається із буденної сцени десь на передовій – звичний ранок у бліндажі, який переростає у шалений аркан. Під завислими в повітрі боєприпасами, у вогнях тривожного червоного світла актори витанцьовують коло за колом. Як і на війні, у танці вони підтримують один одного та прикривають, а коли хтось втомлюється та випадає з кола – підстраховують. При цьому ж самі задають собі ритм. Так, в Івано-Франківську під мелодію сопілки «госпітальєра» Мишка Адамчака аркан тривав безперервно близько 25 хвилин.

Зі сцени ветерани озвучують популярні сьогодні питання: кому потрібна війна, кому вона вигідна, навіщо вона бійцям та як втомилося від неї українське суспільство…

«Голос»кожного актора – власна історія, прожита вперше на війні чи на «гражданці»і знову прожита на сцені, наче сповідь перед глядачем.

Так, для волонтерки найважчим випробуванням було не запам’ятовувати обличчя бійців, які йшли на фронт, адже коли вона поверталася до них після поїздок «на гражданку», їх вже не ставало. Їм на заміну приходили все нові. Здобувши вищу юридичну освіту, замість крісла адвоката у теплому затишному кабінеті жінка обрала підтримку українських воїнів.

Колишній водолаз з Одеси вирішив захищати Батьківщину від ворога після того, як його рідний брат загинув 2 травня 2014 року в Будинку профспілок під час трагічної пожежі, що забрала 47 життів.

А ще у виставі звучить «голос»колишнього полоненого сепаратистів, який не раз в неволі благав про смерть. «Голос»медсестри «Айдару», яка від початку протистоянь передавала ліки з окупованих територій пораненим українським бійцям на визволені землі. «Голос»добровольця-«правосєка», який був поранений в гарячій точці.

А для бійця з Коломиї великим випробуванням стало повернутися до цивільного життя. Не може він зрозуміти, чому в українських містах сьогодні проходить стільки фестивалів та святкувань.

Чи не найважливіше, що у виставі актори залишаються собою. Їх не стільки цікавить слава і визнання, скільки донести свою думку до глядачів, аби порозумітися. Найважливіше, переконують актори, нагадати, що в Україні все ще триває війна і герої, які обороняють Україну від ворога, живуть посеред нас. І тут ми не завжди можемо знайти спільну мову та зрозуміти їх.

На думку режисера, ветерана війни Євгена Степаненка, найскладніша задача – у глядача.Саме на нього покладена задача омислити всі сенси, які вклали у «Голоси»їх творці.

Виставу присвятили побратимам… живим та загиблим. Для останніх в партері театру заброньовані місця з іменними табличками…

Під час вистави глядач то затамовує подих, то не може стримати сліз. Післясмак відпускає не відразу. Емоції тримаютьне один день, а для когось можуть стати поштовхом для глобального переосмислення усього, що відбулося в країні за останні п’ять років.

Наступним у планах новоспеченого театру має стати Київ. Однак, для організації вистави потрібна підтримка небайдужих.

До слова, усі актори пройшли кастинг. Частина з них були учасниками реабілітаційної резиденції у грудні 2018 року.

Виставу створили усього за три тижні під час театральної резиденції для бійців від БО «Міжнародний благодійний фонд «Творча Криївка». Ще тиждень підготовка тривала у стінах Франківського драмтеатру.

За словами засновниці «Творчої криївки»та авторки ідеї театральної резиденції Віталіни Маслової, постановка «Голосів»стала викликом для ветеранів війни. Щоб витягнути і пережити спогади на сцені і водночас не залишатися у цьому стані після вистави, потрібно докласти неабияких«особистісних»зусиль. З акторами увесь час працювали психологи.

Театральна стала однією з чотирьох мистецьких резиденцій, на яких учасники війни на Донбасі мають змогу відкрити в собі можливості самореалізації через одне з чотирьох мистецтв: театр, література, кіно, живопис.

Авторка матеріалу – Олена Бас.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *