«Буна» хвилюється раз, «Буна» хвилюється два…

Дисонанс
Інакше і слова не підберу

Флер навколо «Буни» буквально обволікав з ніг до голови. Більшість запитів дивився/не дивився завершувалися загадковою багатокрапкою, мовляв, що ж ти досі зволікаєш. А тут ще й перенос вистави на новий простір – до камерної сцени Театру Франка…
Тож, дивлюся…

Хоча, напередодні була ДРАМАТУРГІЯ
Драма на три дії Віри Маковій далася вкрай складно
Головна з невирішеного – не знайшов для себе єдиної задовільної думки щодо того, хто саме є ГЕРОЄМ п’єси. Не маю такої відповіді й донині
Адже, баба (Буна) – камінь на потопельнику, який тягне на дно
Ілик – бета-версія майбутнього героя (чи не героя) якоїсь іншої п’єси, тут же – просто ілюстрація шаблонізованої та заскорузлої свідомості
Орися – найбільш подібна до ГЕРОЇНІ, внутрішня сила якої робить прорив та наближається до переходу на новий рівень життя… Але в назві п’єси вона все ж не винесена, тож, авторкою таковою не вважається
Саме тому для мене і виникає перший з невирішених моментів – про що (або про кого) п’єса?
З написаного драматургом – про незмінність та безперспективність
Саме тому вкрай цікаво було побачити виставу Давида Петросяна, та знайти відповідь на питання, про що саме ставив режисер

До відповіді про знайдені сенси вистави ще був КАСТИНГ
Детально зупинюсь на титульному персонажі – Буні
Хто є цей персонаж?

Загинаємо пальці:
     керівна модель поведінки
     безальтернативний диктатор
     яскраво виражена агресивність
     безжальність
     мінімалістична компромісність
     максимальна егоїстичність тощо

Всі маркери, притаманні «Червоному» з типології DISC
Люди такої категорії – вольові, орієнтовані на результат, домінанти

Чудова актриса Христина Федорак, за тією самою типологію – «Зелена» – процесник, а не результатник; людинолюбиця, а не підкорювачка інших… Плюс, кардинально неспівставні фізіогномічні маркери обличчя

На цьому моменті виникає другий з невирішених моментів – вибір титульної героїні зроблено поза психологією

Чи може людина одного типу зіграти іншу?
Звісно!
Для цього у акторів є безліч можливостей, від копіювання моделі поведінки до засобів гриму (яскравий приклад типологічного переходу – образ Дона Корлеоне у виконання Марлона Брандо)

(до слова – наскільки влучне попадання «зеленості» Христини Федорак було в молодшу сестру у виставі «Тато, ти мене любив?» (реж. Стас Жирков, театр «Золоті ворота»), настільки її заміна на «червону» Лілію Цвелікову зіграло злий жарт з виставою вцілому)

Але, повертаючись до «Буни»
Явної психотипічності не знайшов
ОК. Можливо, це має певне режисерське виправдання

Наступний пункт – ПРОДАКШН – у який спосіб проходить втілення персонажу?
Для того, щоб грати БАБУ, зовсім не обов’язково накладати кілограми гриму та перезатися у спідниці та кожухи (протилежні за втіленням варіанти Баби Прісі у трактування Ірми Вітовської та Олега Стефана, який зробив роль навіть не знімаючи свої вуса)

Що пропонує глядачеві режисер?
Варіант шкільного театру, де єдиним виразним засобом підлітків є ті самі бабціни сукні та навмисне викривлення голосу
Саме в цьому контексті прийом, а, власне, і вистава, видалася наближеною до самодіяльної. Адже арсенал засобів для літнього перевтілення професійного актора, зазвичай, набагато ширший

ОК. Можливо, це має певне режисерське виправдання

Йдемо далі
Мінімалістично вирішений простір – переконливо
Відкритий майже дель-артовський прийом, коли всі актори на сцені – виправдано
Голосові SFX та ще й наживо – дуже переконливо

Але, занурююсь до сюжету подій

Відправна точка – дві жінки із суттєвою різницею в віці знаходяться в замкненій площині
Зеленуватість Христини виявляється вже навіть в тому, що Орисі вдається симулювати роботу – зробила вигляд роботи – побігла в куток – встромилася в телефон
Тож, за виставою виходить, що Орися – лінива дівка?
Тоді пазл взагалі ніяк не складається

За п’єсою – Орися, все ж більше Попелюшка, яка акі бджілка порається з усіма дурними наказами старої, і як винагороду отримує можливість змінити своє життя на краще
У випадку ледащої дівки винагорода, якби й була можливою, то на кшталт розбещеної сестри з казки «Морозко»

Йдемо далі
Ключова подія, яка поділила життя Орисі на минуле та на майбутнє
Що це?
Її «зальот»?
Ні, адже нічого принципово для неї не змінюється
Знайдені гроші?
Знову-таки – без розуміння мети фінансовий інструмент не є ефективним

А що тоді? Де та точка неповернення?
Чому вона кидається у невідоме?

На жаль, вистава не дає відповіді на це наріжне питання – просто вирішила і просто поїхала
А в п’єсі, між іншим, цей момент присутній – візит до Буни її синів з невістками
Семе це і стає тією самою точкою, з якої починається новий відлік життя Орисі

Дія ІІ Сцена 3 (фінал)
Друга невістка. Дети, выходим, ничего здесь не трогайте. Мы вообше больше сюда никогда не приедим. Я говорила ему, не надо было в эту дыру ехать. Еще какой-то заразы наберемся. (Бере свою дитину і виходить.)
Перша невістка.ви свіньї, ви нормальних людєй в етом мірє нє відєлі. (Бере своїх двох дітей, і виходять.)
Третя невістка.Ми хотіли тебе ще у Київ забрати, на співачку вивчити. (Виходить.)

Причин, з яких режисером проігнорована ключова подія і не запропонована відповідна альтернатива – не видно

Можливо, питання жанрового характеру, і на сцені не банальна драма, а щось більш інше?

Те, що не драма – стає очевидно майже одразу, виходячи з наявної карикатурності персонажів, які особливо яскраво виражені в Митрі (Іван Шаран)
Проте, скочування до видавлювання глядацького сміху через вживання необгрунтованої ситуацією ненормативної лексики – знову-таки, прийом достатньо самодіяльного рівня

Петро (Роман Ясіновський) рве пристрасті (благо, без максимального надриву), Ілик (Марічка Штирбулова) існує в просторі ТЮГівського травесті. Христина Федорак втілює «шкільну стареньку» (асоціація з тим, як учні старших класах в шкільних виставах показують старих людей)

…і жанрового спільного знаменника не знаходжу – всі персонажі кожен сам собі «Лебідь, Щука і Рак»

Тож, у своєму аргументовано суб’єктивному підсумку…
Маємо досить посередній драматургічний матеріал, який, в певному розумінні, дозволяє з ним вдало експериментувати
Маємо «витязя на роздоріжжі», який не визначився хто у виставі Герой
Маємо не розуміння людської природи, що стає критичним в кастинговому виборі (можливо, в форматі ДАХу аматорське втілення старої і могло бодай як виглядати. Але на сцені театру Франка, при шикарних кандидатурах «червоних» літніх, це виглядає досить сумнівно)
Маємо збиті налаштування причинно-наслідкових подій, які унеможливлюють бодай яке виправдання тому, що відбувається
Маємо блискавичну акторську практику щодо володіння речовим апаратом (акцент та скоромовка Христини Федорак – захват)
Маємо жанровий розсинхрон
Маємо оригінальне рішення про двоголосся та живе виконання (Анна Глухенька), яке, на жаль не в силах зібрати до купи вищеперераховані «недо»

От і маю…
Вистава, що називається, не зайшла майже за всіма параметрами
Театральної хімії, персонально для мене, не сталося…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *