Самодіяльна «Буна» на головній драматичній сцені

З вистави «Буна» вийшов пригніченим та із подивом…

Шкільна самодіяльність на сцені Національного театру? (Хоча події вчорашнього дня із новим Національним театром в Україні роблять цю фразу не настільки шокуючою…)

Для мене це друга вистава режисера Давида Петросяна, і це –другий кастинговий провал (якби мене не переконували, що вистава втратила від переносу з ДАХу до Франка – кастингові ґепи навряд сталися по дорозі). Вибір по-дитячі карикатурної моделі втілення старої пропонує комічність викладення всієї вистави. А в поєднанні із типологічністю підбору головної акторки – так комедія-комедія «Зелена» за DISCом Христина Федорак на психофізичному рівні не розуміє, як їй грати «Червону» за все тим самим DISCом Буну. Тож, решта розсипається ще до зведення фундаменту

Купірування п’єси, викидаючи шматки, які розмивають та розривають причинно-наслідкові ланцюжки, – це взагалі окрема наука. А щодо визначення жанру вистави, так і взагалі, враження, що таким взагалі ніхто не переймався…

Єдине, що заворожує у виставі – робота з живим звуком та акторське озвучання. Але це всього лише окремий інструмент, який сам по собі виставу витягти не в силах…

Розширена версія огляду.