Дико «Синя борода»

Перше дія, дізнавшись про постановку дитячої казки у «Дикому театрі» – пошук «але», зірочки з виносками дрібним шрифтом, обмеженнями по віку, попередженнями про відверті оголення, чи хоча б про присутність ненормативної лексики у виставі.

Казка.
Дитяча казка.
Дитяча казка у «Дикому театрі».
А не в цирку-зоопарку.
Ще й під Новий рік.
І без моря крові?
Хіба таке можливо?

Остання надія – похідний матеріал.
«Синя борода».
Ну ось воно!
Французький казкар Шарль Перро занотував для нащадків криваву драму про кровожерливого відлюдника, який чекрижив своїх дружин та колекціонував у таємній кімнаті свого замку.

На цьому, власне, мозок опиняється у гармонії знайденого рішення, й у передчутті налаштовується на перегляд.

Подальший абзац вирізано, з причин дотримання інтриги – обійдемося без спойлерів.
При тому, варто зауважити, що Синя борода у виставі є.
Замахи на вбивство – присутні.
Гостро-колючо-ріжучі предмети в наявності.
Більш того, на прем’єру особливо відважні всеж прийшли із дітьми…
…і не прогадли.

Щонайменше не прогадали для себе.
Адже кожна сказка, ніби для дітей, – створена для дорослих, які частково залишаються дітьми.
Тому, як на мене, просування цілком може будуватися на представлені «Казки для дорослих». Казки в розумінні не обов’язкового дотримання логічних та причинно-наслідкових дій, із нарочитими перебільшеннями та певною гіперболізацією.

Легкої музичної казки (що точніше відповідає, ніж заявлений мюзикл), із гарними комедійними епізодами, заповненням простору… Короче кажучи, всим тим, що вступає у єдиноборство із мобільним телефоном, з якого в більшості моментів виходить переможцем.

Відтепер у репертуарі «Дикого театру» ще й дика казка для дорослих і дітей.