«Покоївки» на Подолі
Після тривалого утримання знову потрапити до театру – це як зробити жаданий подих на повні груди! Кров починає активніше циркулювати, киснем наповнюються клітини – вітамін Театр потрапляє до організму та живить його з середини.
Мій післякарантинний вітамін – знайомство одразу з кількома новими складовими.
Відкрити майже поруч з собою новий простір – арт-кластер – це вже подієво!
«Станція Кирилівська» протягом 4 днів фонтанувала музикою, арт-інсталяціями, перформансами, стріт-артом, і, звісно, театром.
Театральна складова – неменше відкриття – перше знайомство із вінницьким дуетом – режисер Максим Максимчук та хореограф Гліб Зельгін, які докарантинно зіграли прем’єру «Покоївок» у рідному міському просторі, а вже першими травневими днями – з гастролями опробували новий майданчик Києва.
«Покоївки» – текст Жана Жене, який сколихнув театральний простір 33 роки тому невпинною енергією Романа Віктюка. З того часу уявити п’єсу звичайною балаканиною стало просто не можливо. Виконавці (чи то чоловіки, чи жінки) в тканині вистави існують більш за слова – вони підштовхуються до дії. До якої саме – здебільшого залежить від бачення режисера.
Вінницький варіант – конструктор з сюжету (історія заколоту, який задумують та ретельно репетирують дівчата-служниці), пропрацьованої візуально-пластичної складової постановчої групи (сцени складено з індивідуального змістовного наповнення – пантомімічність епізодів сам-на-сам, кінематографічність тих, що за участі Мадам)…
Окремими учасником вистави є музика та музиканти. Тріо у складі альта, контрабаса та ще одного альта – дихання постановки. Пластична партитура перемішується із музичною – й звучать в один голос. Чи то музика керує діями й думками підступниць, чи вони самі народжують музичні акорди…
Вистави, що граються в адаптованому просторі – певне випробовування для акторів, та загадка сприйняття для глядача. Суттєва різниця – у рідному приміщені з більшою ймовірністю кожен елемент на своєму місті. На гастролях – додатковий квест здогадатися, як переходи та виправдовування привласнюють стіни, завіси, глядацькі стільці та вішаки з сукнями. Акторки Марія Єрмолаєва, Єлизавета Гриценко та Оксана Бандура відправляють глядача в мерехтливий сюжет під блимання вогника свічки, що відгукається на помах смичка.
Замість спланованого вбивства – дві години театрального життя.
