Любовна виставка

Будемо вважати , що про любов-кохання-зітхання йтиметься й у «Театральній риболовлі».

Збирати вистави, тема яких – кохання – майже програшна ситуація – всі вони так чи інакше про це. Вибирати серед прем’єр, актуального репертуару чи ще як – ситуацію рятує, але лише частково.

Тому, до 14 лютого відкрив перелік власно переглянутого, та зосередився на виставах, де ЛЮБОВ-КОХАННЯ виведено у назву. Навіть за таким параметром вибірка вийшла насиченою.

Нижче йтиметься у тому числі й про вистави, які давно вже не йдуть в репертуарі театрів. Частина з них залишилася хіба що в моїй пам’єті, дещо – у вигляді зафіксованих текстів (хоча, далеко не всі).

До числа перших позадитячих вистав увірвався до мого театрального життя пінтерівський «Коханець» у постановці Романа Віктюка. На початку тисячоліття, якщо хто пам’ятає, цей проект гастролював Україною «Антреприза Концедалова», та друкували програмку на насиченому червоному папері. Після того були інші «Коханці» – останній за часом (березень 2019-го) – в Малому театрі в постановці Нати Бударіної, за мотивами якого пропрацьовував травму мистецтвом.

За мотивами чеховської «Дами із собачкою» Харківський театр для дорослих створив виставу «Коханці», протягом якої розмазували оповіданнячко Антона Павловича на безкінечні дві дії з антрактом… Дожити до розв’язки не довелося…

Щоб найшвидще закрити травматичну тему – одним абзацом згадаю студентську виставу 50-річного студентського театру «Ета» – «Любов + Сесія = Студент» (не знаю як все півстоліття, але за останні років 10 жарти студентських мініатюр лишаються незмінними, та до сих пір згадують телепрограму «Поле чудес» та бавляться іншим нафталіном); «Любов’ю під соусом» займаються у київському театрі «Шкаff» за «методою» Марка Камолетті. «Полусмак останнього кохання» Тараса Шевченка в зітханнях та шторі на сцені театру української традиції «Дзеркало»; морок глядача виставою «Сто відтінків правди і любові» Донецького драмтеатру відбувається під вірші Сосюри та Стуса; «Підступність і кохання» – перша погранична робота між переконливим минулим та сумеречним майбутнім директора – художнього керівника Київського Молодого театру; в історії Київського театру російської драми був момент загравання із сучасністю виставою «Бізнес. Криза. Кохання»; а столичний театр «GODO» під лейблом «Love is…» зібрали твори Мікі Мюллюахо, Марса Калахана та Джона Грея – проте утримати глядацьку увагу авторами виявилося неможливим. І тут стає очевидно, що «Любов» в назві – далеко не панацея. Має бути ще щось.

Щось більше за любов сталося у Анни Козирицької із виставою «Кохання… на дотик» у Театрі драми і комедії на Лівому березі – робота свого часу лишила приємні враження, та увійшла до улову «Золотих рибок» сезону 2018/19 років. «Ближче, ніж кохання» було у «Киев Модерн-балету». Історію «Солдат, Любовь, Охоронець і… Президент» Роберта Стуруа застав в рамках київських гастролей Грузинського державного академічного театру ім. Шота Руставели 2013 року.

Проникливу та чуттєву «Любовь дона Перлімпліна» тоді ще майбутньої головної режисерки Харківського театру ляльок, а тоді – студентки Карпенка-Карого Оксани Дмитрієвої, бачив у першозданному варіанті. На дворі стояв 2010-й рік.

А одна з найяскравіших вистав Муніципального театру ляльок носила назві «Любовь до трох апельсинів». Насичені теплі кольори в сценічному оформленні, сюжет, колоритні ляльки, гутаперчеві актори живого плану… Постановка була напередодні першой з чотирьох «Пекторалей» Михайла Урицького.

Найлюбвеобільним у цій підбірці виявився театр «Золоті ворота». З 17 переглянутих вистав – всі із любов’ю, а ТРИ – із нею у назві! Тут й одні з перших бачених вистав Влади Бєлозоренко («#мітінекохання Щоденник»), Івана Уривського («Олеся. Забута історія кохання»), які відбулися саме в підвальчику на Шовковичній. Та й з найсвіжішіх прем’єр – «MIŁOŚĆ / Любов» – вистава сповнена у любові до свого, золотовратського глядача, яка підсвітлює кожного актора та його можливості вірній театру аудиторій, дарує бенефісні сцени кожному із них.

Після всього вищенаведеного – очевидно одне – ЛЮБОВ – не просте слово в титулі вистави. Нею треба займатися.

PS. Так-так-так! В репертуарах київських театрів, й тим більше українських, є ще вистави, в назвах яких присутня ЛЮБОВ!
Але текст створено на основі тільки тих з них, які автор мав змогу переглянути наживо.
І цей список на сьогодні – саме такий.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *