Як це буде грузинською?

Спіймав себе на тому, що вистава Державного театру ім. Шота Руставелі – це щось зовсім інше всьому баченому до сих пір, і до сприйняття цієї естетики потрібно підходити з певною часткою підготовки. Потрібна «грузинська акліматизація».

Театр в Київ привіз дві вистави: «Сезон полювання» та «Солдат, Любов, Охоронець і… Президент». Дивився другий, що складається з двох окремих одноактівок драматурга Лаші Бугадзе.

«Валіко і Ангели» – абсолютно змазана вийшла історія стараннями перекладачки. Вистава йшла грузинською, глядачі отримали навушники, в яких лунав цілком милий, що важливо, без емоційний голос перекладачки. Однак синхронно з її читанням в ефір потрапляв постійний шелест паперу, скрип дверей, її ахи, зітхання і репліки, які не належали до перекладу, вимовлені нею пошепки, від чого ті ставали ще дужче. Доходило до зриву окремих сцен, наприклад, напружений драматичний момент, в якому покалічений боєць пристрасно в тиші спілкується поглядом зі своєю дружиною, в епізод, коли чути будь-який звук, в навушнику лунає відверто лівий текст, що викликає щирий сміх в залі у глядачів, що знищує всю інтимність сцени.

Межа терпінню велика, але не безмежна, тому після чергового потоку сміттєвого шуму в навушниках довелося відлучитися з глядацького залу, відчитати по дорозі хлопців-навушників, які в свою чергу переадресували щире обурення організаторам вистави. Далі пішло все краще, однак перша дія виявилося безповоротно зіпсованою.

«Хлопчик з охорони Президента» – чистенько пройшла історія, яка залишила по собі ряд питань. Так, режисура, сценографія, акторська гра, пластика і музичне оформлення… Все це чудово, захоплююче… При цьому абсурдність і мелководність літературного матеріалу не дозволила роботі викликати безапеляційне задоволення.

У двох словах історія зводиться до наступного. Президенту якоїсь країни пропонують в якості охоронця хлопчину, який його фактично обожнює. Протекцію молодикові склав його дядечко-міністр. Новий охоронець стоїть на сторожі будь-якого, навіть самого природного болю свого підопічного. На той світ один за одним відправляються стоматолог, лікуючий Президенту хворий зуб; дружина Президента, яка змусила в момент близькості чоловіка скрикнути від задоволення; діти Президента, які накинулися на батька з питаннями про вбиту мати… Не залишився в живих і дядько Охоронця… Втративши все оточення, Президент починає рвати від відчаю на собі волосся, що так само не допустимо з точки зору Охоронця, за що, власне, поплатився і сам Президент. Охоронець, втративши мету в житті, так само падає замертво. Загалом, всі померли.

В ЗМІ Грузії, які анонсували гастролі, з цього приводу було багато паралелей з президентом Саакашвілі, вистава позиціонувалася як відверта політична сатира. Дуже може бути, однак, політична складова мене особисто не цікавить зовсім. Цікаво інше. Грузія, країна в моїй свідомості, де панує цнотливість, і далі пристрасних грузинських танців справа у відкритому просторі не доходить, представляє на закордонні гастролі відверто оральну сцену.

Діалог між Президентом і його Дружиною:
Президент: - Оральний секс?
Дружина (після паузи): Хто кому?
Президент (після паузи): Напевно, ти мені.
Дружина (після чергової паузи): Це тому що ти – Президент?

Далі відбувається акт сексуального характеру, дуже органічно вирішений з режисерської точки зору із описаним вище фіналом. Зрозуміло одне: Грузія – не СРСР, і там секс є!

Підводячи підсумок, зазначу, що вечір вдався за відомим винятком. Приголомшлива музика, сценічні рішення. Світло, звук, актори, декорація, які працюють на єдиний задум… Під фінальні оплески на сцену вийшов режисер – Роберт Робертович, викупалася разом з акторами в глядацьких оплесках. Стуруа грузинського розливу – не зовсім Стуруа московського зразка, хоча і однаково монументальний.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *