Позатеатральні театральні складові

Основне завдання актора – це не розповісти історію, чи спробувати передати емоцію (хоча, і цього хотілося б). Набагато важливіше вирішення питання, чи виникає у глядача переконання в усьому, що відбувається на сцені, чи ні. «Вірю!» чи «Не Вірю!». І в основному мова тут не зовсім про акторську школу.

Усі люди різні! Але кожного із нас можливо типологізувати у той чи інший спосіб. Найпростіший шар – акторське амплуа, вийти із якого, за теорією можливо, але самоподолання проходитиме неймовірний рівень супротиву, та ще й не відомо, чи коштувала овчинка вичинки, як це сталося із ламанням комедійного амплуа Богдана Бенюка на користь кривавого трагічного образу Річарда III (детальніше про виставу писав тут).

Але й поза тим дуже багато моментів, які актори з режисерами могли у вишах і не вчили. Але від промахів по кожному із них навіть дуже грамотна вистава може складатися як картковий будиночок та сходити нанівець.

Даний текст – не глубинне дослідження, а скоріше широка панорама таких позавишівсьих напрямків, розуміння яких у рази посилюють акторські роботи. Тож…

СОЦІАЛЬНА МОДЕЛЬ ПОВЕДІНКИ

На виставі із перепетіями історичних хронік цілком може опинитися фахівець саме тієї епохи, який вщент розгромить художника-постановника, режисера та акторів. Цілковите несприйняття фільму «Війна і мир» Сергія Бондарчука серед справжнього дворянства було викликано передусім манерами В’ячеслава Тихонова, які дворянськими можуть видатися лише тим, хто ні сном, ні духом як там усе насправді. Подібна історія із виставою Нового театру на Печерську «Push Up» (реж. Олександр Крижанівський), де із працівниками сфери IT виглядають більш-менш, аніж із представниками корпоративного ТОР-менеджменту. Судячи із вистави, творці зобразили власну проекцію на модель поведінки, виходячи із власних уявлень, не підкріплених спостереженнями. І на цьому вистава миттєво втрачає хоч будь-які сильні сторони.

ФІЗІОГНОМИКА

Даний напрямок якщо і іможливо відкидувати на задній план, то лише у випадку, коли просто немає із кого обирати. Але то вже зовсім про аматорство. Фізичні невідповідності акторів із їх персонажами цілком можуть бути, але на їх виправлення є художники з гриму, якім підвласні майже будь-які перетворення – загострити вуха, збільшити ніс чи додати зморшок – дрібниці, які не останнім чином впливають на сприйняття, навіть на підсвідомості (яскравий приклад – сатириконівська роль Костянтина Райкіна у виставі «Синьор Тодеро хазяїн» (реж. Роберт Стуруа). Не останню роль в успіху фільму «Три білборди за межами Еббінґа, Міссурі» зіграли фізіогномічні знання когось із знімальної групи фільму (детальний огляд відповідності тепер вже оскароносної Френсіс Мак-Дорманд фахово розглянуто у цьому дописі).

УЯВЛЕННЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

Талановитий драматург більшість роботи із майбутньою виставою виконує ще на етапі тексту. Вчинки й події, слова й емоції – це все його клопіт. Режисеру достатньо цього не зіпсувати. Але суттєві прогалини у психології та елементарних знань людини виплескують на сцену такі вистави, як «Дихання» Львівського театру ім. Курбаса (реж. Євген Худзик) та «Легені» у Новому театрі на Печерську (реж. Дмитро Захоженко) – обидві за п’єсою «Lungs» англійського драматурга Дункана МакМіллана. Постановники ніби змовилися щодо цілковитого ігнорування відповідності темпераметрів акторів, затверджених на ролі. Результат невтішний – супердинамічна п’єса виглядає тягучим киселем (детальний огляд робіт тут).

МОТИВАЦІЙНА ТИПОЛОГІЯ DISC

Це ще менш відома, але із практичного боку – точно працююча модель, яка досить точно поділяє людей за орієнтацією на процесс або результат; за їх цінностями та мотиваційними вчинками. Вкрай непереконливо виглядає «Зелений», що більш за все переймається Людиною та відсутністю будь-якої для неї шкоди у виконання ролі «Червоного», для якого на першому плані є власні амбіції та досягнення результату.

Однак, зустрічаються і цікаві інтуїтивні рішення, коли режисер майже втрапляє у концепцію, сам того не підозрюючи. Антрепризна вистава «Ілюзії» (реж. Стас Жирков) вирішена майже у DISC-овому кольоровому розподіленню акторів на сцені. А за мікрокорегуванням – заміна червоного кольору Віталіні Біблів на зелений Міті Рибалевського – була б і без «майже» (докладніше про виставу тут).

РОСПІЗНАВАННЯ БРЕХНІ

Навіть, коли акторська складова переважає, власне акторське нутро час від часу виходить себе продемонструвати. Таким чином вистрибують додаткові слова, які відсутні у тексті ролі, або тіло актора зрадницькі виказує неприродність того, що відувається.

Перелічені напрямки – лише частка складного полотна під назвою Людина, які впливають на фінальний варіант творчої роботи. Цей матеріал не є повним, та цілком може доповнюватися як напрямками, так і конкретними ілюстраціями із фільмів та вистав.

Остаточне питання – чи може режисер нехтувати усіма цими науковими здобутками? Звісно, що може, якщо його не цікавить результат.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *