Театральний День Незалежності України

Тема святкового формалізму мене переймала ще в дитинстві, коли бачив збірнички однотипних привітань на всі можливі випадки. Заходили люди на пошту, купували однакових листівок, на яких малювали однаковий текст, який змінювався виключно іменами отримувачів… На сьогоднішній день цю функцію перетягли на себе вайбери із месенджерами. Хоча, й театральні формалістичні комунікації трапляються.

Український театральний фейсбук умовно поділяється на три типи. Одні абсолютно не граються у датські події, тому святкового дня у них поточне життя у відповідності із контент-планом. І це є достатньо чесною позицією. І про них цього огляду – ані слова.

Інші – театри, для яких День Незалежності – свято, і які у якийсь спосіб готуються до того. Ця категорія – під кінець, на солодке.

А є театри, як з того дитячого спогаду, які роблять послугу, хоча й не дуже зрозуміло кому, коли пишеться щось загальнобанальне, до чого додається з першої сторінки пошуковика.

Питання з TOP-незрозумілостей – нахіба?

Чи розширює сторінка у такий спосіб свою представленість? Ні! Таке можуть перепостити тільки самі піарники, якім треба відзвітувати про успіхи на соцмережевих фронтах.
Чи отримує сторінка у такий спосіб більшу лояльність підписників? Також вельми сумнівно.
Чи може таке приємно керівництву театру, чи людині, що таке постить?
Найбільш ймовірна відповідь – автоматичне та бездумне виконання контент-плану.
Ну, або якась інша відповідь, до якої не можу додуматися.

Можливо, не всім зрозумілі загрози від подібних дії?
Спробуємо із ілюстраціями.

Ось так одна й та сама гугл-картинка мандрувала з року в рік – те, що 2019 висіло на сторінці Національної російської драми, цього року перебралося на сторінку Національної опери.
Одразу відчувається ґрунтовний та професійний підхід театру національного рівня до головного національного свята!

Ну то це рік тому, хто там це пам’ятає – можна зауважити.
Так!
Такого не запам’ятати.

Інша справа, коли різні дописи із однією ілюстрацією вискакують один за одним одного дня. Не розійшлися в картинках театри «Сузір’я» та «Берегиня».

А всього й потрібно, що зробити на пів-крочка більше, й додати мінімально власної айдентики, або якої іншої впізнаваності.

Додати візерунків до логотипу (напр. Національний театр Франка, або Театр оперети),

або використати унікальну та/або впізнавану фотографію (напр. «Молодий театр», або театр «Актор»).

На формування лояльності суттєво впливає унікальний фірмовий графічний контент (Театр на Липках, Галерея сценографії, Малий театр, Золоті ворота). До слова, якісний пакет унікального контенту, що має свою довгоплинну річну концепцію, органічно використовується й через рік – до чергового графічного оновлення.

Традиційно сильний хід – фановість. Й такий представник театральних оглядів – неофіційна сторінка Театру на Подолі.

Якщо із розумінням своєї цільової, та на злобу дня – блискучий варіант – соцмережева історія. Навіть коротенька, яка розбурхує уяву та провокує на реакцію у вигляді коментарів, перепостів (на цьому полі лідерство за «Диким театром»).

Наступний левел – залучення відеопродакшну.
Це може бути із використанням існуючого контенту («Свобода» – фрагмент вистави «Біла ворона» Національного театру Франка).

Або спеціально продуманий, відзнятий та змонтований відеоконтент («Моя незалежність: актори Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра»).

Ну а якщо у театру є змога до події це й спеціальна івент організувати…

Тут тобі і прокачка сторінки, і лояльність, і увага ЗМІ, і поширення. Все майже у геометричній прогресії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *