«Модернова» десятка «Театральної риболовлі»

Був певний період, пам’ятаю, коли про дива «Київ Модерн-балету» передавали один одному, доповнюючи замальовками окремих сцен та обов’язково яскравими емоціями від водяної зливи з балету «Дощ».

На момент народження колективу, 25 жовтня 2006 року, сценами виступу були різні театри. Свій перший балет дивився на сцені Муніципального театру опери і балету для дітей і юнацтва. Спекотне київське літо 2012-го було справжніми відпочинком порівняно з розпеченою Іспанією, з туру по якій тільки повернувся. Піком розжареної пательні став південь країни – Андалусія із столицею у Севільї, де місцеві мешканці робили касу на парасольках та пляшечках з водою у кожній туристичній точці – будь то площа Іспанії, Алькасар, або те, що залишилося від сигарної фабрики, де працювала героїня Проспера Меріме…

І уявити собі, тим часом, коли в середині клокочуть іспанські емоції – перша вистава «з трапу літака» – «Кармен. ТV». Те, що називається безпосереднє включення. Якщо б за мною було поспостерігати тоді в залі – вийшла б ще одна вистава у глядацькому кріслі.

Холодим душем став наступний перегляд балету «Перехрестя». Наративна історія вперто не бажала складатися в голові, відірватися у простір космічних образів суттєво заважала музика (говорю виключно про особисте враження)… Тому з «Перехрестям» дещо не склалося. Певна реабілітація відбулася під час приємно неочікуваного «Лебединого озера». На дворі стояло літо 2013-го… Раду Поклітару переконливо руйнував можливі існуючі кліше сприйняття дії на музику Чайковського. Образність та сміливість підкорювали та закохували.

Проте, не одними постановками головного балетмейстера помітний «Київ Модерн-балет». Одноактовки «Ближче, ніж кохання» від Артема Шошина, «Варіації життя» від Ганни Герус – впізнаваний стиль та молодіжний погляд на самовираження – гарний приклад тези «поділяй та володарюй».

Тим паче, що вечора одноактівок у наявності і за авторства Раду Віталійовича. Теза відсутності непідйомних тем для балету розкривається в роботі «Вгору по річці» – на пластичну мову перенесено фіцджеральдівська «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». Про хвилинку несерйозності та рівневого стьобу говорить робота «In Pivo Veritas».

Виставу «Спляча красуня» дивився в рамках II Всеукраїнського театрального фестивалю-премії GRA. Серед 12 фіналістів було декілька яскравих та непересічних взірців найкращих зразків українського театру. Проте, по завершенню показу «Київ Модерн-балету» місце однозначного лідера перегонів здавалося очевидним та непохитним. Це саме той приклад, коли відомий-перевідомий сюжет, лаконічне сценічне трактування помножуються на невпинний постановочний креатив та рівень виконавського мистецтва. Балет, протягом якого варто підтримувати власну щелепу від постійного відвисання.

Проте, журі виявилося далеким від поділення подібної точки зору, і переможцем номінації «Найкраща хореографічна/балетна/пластична вистава» оголосили квазі «модерний балет» у досить цнотливій та відверто учбовій постановці Львівської опери. Нагороди нагородами, а глядача не обдурити – те, що відбувалося по фіналу «Сплячої красуні» – красномовне.

З балету «Вій» на музику Олександра Родіна за мотивами повісті Миколи Гоголя, «Київ Модерн-балет» робить ставку на синтетичність мистецтв. До модерновості хореографічної, додаються візуальні інструменти виразності, від чого найпростіший куб на сцені перетворюється на портал безкінечних можливостей, який уникає конкуренцї з виконавцями, виходить на принципово новий рівень – кордони театральної умовності стерто – магічність Гоголя – підкреслена.

Останній за часом – передденьнародженна прем’єра «Маленького принца» відбулася 21 жовтня. Чи можна зафіксувати першу зустріч з цим твором? Вочевидь, у кожного вона була, навіть, якщо у когось – не в реальності. Й цікавіше за все, що володар маленької планети існував та зустрічався з читачем задовго до свого написання. Щонайменше, таку зустріч, яка ніколи не могла б відбутися – «Маленький принц» + Моцарт організував хореограф-постановник Раду Поклітару. Свої перші твори маленький Вольфганг створює у віці, який приблизно відповідає «Маленькому принцу». На брифінгу автор заявляє про своє розставання з дитинством, майже, його забування. Проте, ця заява розлітається на друзки першими хвилинами балету – нічого подібного прагматичні дорослі створити не в змозі. Єдиний варіант – наявність у середині дитини – бешкетної, серозної, філософської, закоханої, зосередженої та пустотливої…

Умови карантинних обмежень підштовхують театри до онлайн прем’єр. Яскрава історія, зі справжніми, живими та емоційними виконавцями мала наштовхуватися на порожнечу зали, на звуковий вакуум та відсутність глядацької реакції. Коли з найвищої кульмінаційної точки стрибаєш у безодню, яка зазвичай огортає артистів оваціями, квітами та емоціями, а з того боку – тисячна аудиторія виключно віртуального формату – до цього навряд можна підготуватися…

Надія НЕ ЗВИКАТИ до тимчасових обмежень –живе. Най втіляться заявлені покази «Маленького принца» на листопад. І цього балету, й решти репертуару «Київ Модерн-балету», та всього театрального простору!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *