Ми є! Ми – включені!

Одна наша розмова якось розпочалася з питання, у чому феномен інклюзивного театру. «Феномен?» – дуже здивовано перепитав я, після чого тема плавно перетекла зовсім в інший бік.

І справа тут зовсім не в тому, що інклюзивний театр не кращий за решту. Він просто інший, при цьому його секторальна іншість – достатньо безнезвична та безрідкісна. А феноменальне – ставлення до нього глядача та відношення творців. На цьому, певно, і зупинюсь детальніше.

Вистав особливих театрів бачив багатенько. Багато з яких – талановиті, так само багато – відверто спекулятивних. У першому випадку – наповнюєшся щирою радістю, у другому – клокочеш від дратування. В одному – щасливий за акторів, в іншому – низка питань до режисера.

Буває й третій стан – коли ладна вистава особливого театру бере участь на рівних у фестивалі, а її оцінювання нівелюється до «особливої відзнаки» журі. Про це записав окремий ролик напередодні соціально-мистецької акції «Приречені на щастя».

Я собі слабко уявляю музичний театр, солісти якого посилалися б на певні слабкості в голосі, потребували б поблажливості до виконання. Або у пластичному театрі апелювали до неможливості відповідної розтяжки… І так далі. І саме тому ці театральні сектори виокремлені, сформовані, розвиваються, та мають свого глядача не лише серед ближнього оточення родичів.

Є інший бік – коли методологія співу, пластики, малюнку… використовуються як методика лікування – арт-терапія. Прикладів лікувальної сили театру безліч. А відмінність у тому, що терапія не виноситься на загал зовсім, або без відповідного режисерського вирішення.

Інклюзивний театр у значенні мистецтва – це повноцінна робота, учасниками якої стають люди з інвалідністю. І завдання режисера саме в тому, щоб підкреслити сильні сторони та особисті здобутки актора у такий спосіб, щоб вистава не скочувалася б у спекуляцію.

Кожен актор, який виходить на сцену – талановитий! Знайти, у чому саме, та висвітлити ту його родзинку – ось він, фокус інклюзивного театру, що передбачає вихід на зовнішнього глядача – у тому числі й про це говорили у студії «Громадського ТБ» на презентації соціально-мистецької акції «Приречені на щастя».

Багато цієї теми торкалися й й під час фестивальних обговорень Радою експертів фестивалю. Серед робіт-учасників був повний набір ілюстрацій до кожної з викладених тез. Театр-терапія – це купа чорнеток, які списав драматург, допоки відшліфовував свою п’єсу. Театр-мистецтво – це той завершений варіант роботи, який він приносить режисеру до постановки, або друкує рукопис.

Етимологія слова «Інклюзія» – від англійського «включення», і актор саме включається у виставу таким, як він є, безмежно талановитим, природнім, органічним… – як побачив його можливості тонкий та розуміючий режисер – магістр арт-терапії найвищого мистецького рівня. Від такого сполучення ВКЛЮЧАЮТЬСЯ турбіни, що заряджають глядачів чистою енергією, наповнюють акторів надможливостями, частка яких назавжди залишається в них й після шквалу овацій.

Ілюстраціями до тексту наведу відеоверсії вистав учасників соціально-мистецької акції «Приречені на щастя». Ті з них, які навіть крізь екран монітору ВКЛЮЧАЮТЬ глядача та голосно заявляють про себе – МИ – Є! МИ ВКЛЮЧЕНІ!

«Імпровізації на теми життя» (реж. Лілія Севастьянова)
Театр – Театр руху «Лік» (м. Ташкент, Узбекистан)

«Остання гастроль» (реж. Микола Клюско)
Театр – Театр «КІД» (Королевство интересных дел) (м. Пінськ, Білорусь)

«Вітрувіанська людина» (реж. Снєголє Дікчюте)
Театр – Музична театральна група Литовської асоціації людей з обмеженими можливостями (МТТ) (м. Вільнюс, Литва)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *