Театри ляльок України під блогерським збільшувальним склом. Частина 2

Перша частина театро-лялькового огляду спробувала порахувати кількість лялькоквих угруповань на теренах країни, розібратися в особливостях театрального неймінгу та геолокації.
Зупинилися на прикладах театральних дизайнерських проявах – на логотипах.
Дизайном й продовжуватимемо.

ТРІШКИ ДИЗАЙНЕРСЬКИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ

Колекція березневих афіш українських театрів продемонструвала неймовірну широту діапазона дизайнерських можливостей театрів, а ще більше – бездизайнерських.

Київські державний і муніципальний театри шаблон дизайнерський розробили, тому верстка їх афіш місяця виглядає свіжою та читабельною.

Студенти-лялькарі («Arlek.in», КНУТКіТ) в дизайнерському розвитку зупинилися на табличному форматі Microsoft Word – у такий дідовий спосіб і анонсують свої вистави (чим займаються на кафедрі організації театральної справи того ж вишу, якщо такі афіші, можна лише здогадуватися).

Поєднання в одному реченні понять «Дизайн» та «Афіша місяця» по відношенню до регіонів буває досить складно.

Хенд-мейд Волинського академічного обласного театру ляльок, теоретично, можна було б сприймати як вінтаж, але не виходить – тільки привіт 70-і.

Привіт, але вже із весільних 90-х передають повітряні кульки Вінницького академічного обласного театру ляльок «Золотий ключик».

Шаблон урочистих друкованих грамот в дизайні Донецького, Маріупольського театрів, євпаторійського театру-студії ляльок «Маріонетки». Дизайнерська відсутність сквозить в афіші Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки.

Також шаблонний варіант, але на порядок приємніший та свіжіший у театрів Житомира, Івано-Франківська, Кропивницького, Херсону, у закарпатської «Бавки».

Також шаблони, але без претензій – функіональні, інформативні у Львівського обласного та «І люди, і ляльки», Миколаївського, Полтавського, Чернівецького, Чернігівського театрів.

Візуально приємно виглядають афіші Рівненського, Черкаського, Сімферопольського та Севастопольських театрів.

Єдиний з афішної колекції мій фаворит – Одеський обласний театр ляльок – гармонійне поєднання контексту, дизайн-смаку та любові до глядача.

ТРІШКИ ПРО ДИЗАЙН САЙТІВ

Детальніше зупинявся на сайтах у попередньому дописі.
Загальне враження від віртуальних представництв театрів ляльок – дуже не дуже – ще сумніше, ніж з дизайнами афіш.

Є про що говорити відносно сайтів Київського академічного та Закарпатського обласного театру ляльок «Бавка».

Мій персональний фаворит – сайт Рівненського академічного обласного театру ляльок – стильний, яскравий, радісно-дитячий.

Всі решта просто не визначились що таке є той сайт, і окрім звітування про щось там запущене – не вийшло нічого.

Рівно на день раніше офіційного запуску сайту львівського театру «І люди, і ляльки» вийшов огляд «Театральної риболовлі». Ще напередодні посилання сяяло порожнечою, а вже відтепер доступний свіженький, приємненький, функціональний сайт.
Скрін новонародженого залишу тут.

ТРІШКИ ПРО САМОПРЕЗЕНТАЦІЮ

Якщо залишити персональні сайти та фейсбуки в стороні, в інформаційному просторі театри ляльок мають досить низьку представленість. Чи то відігравання 4-5 вистав на місяць настільки знесилює, чи просто гадки не мають про те, як зробити себе інформаційно цікавими для ЗМІ…

Запити на розробку стратегії/контент-планів та пропрацювання наявних ресурсів – пишіть в директ – вирішимо
В програмі тренінгу – як бути актуальним та цікавим для ЗМІ, і не висмоктувати з пальця фейкові ювілеї подібно Донецькому театру ляльок.

А поки що зупинюся на елементарному та доступному будь-кому ресурсі – вільній енциклопедії «Вікіпедії». Із 49 лялькових театрів/студій в українському сегменті представлені 31. В російському сегменті – 15. В англійському (страшно сказати) – аж цілий один!

Та й сказати, представлені… Так, заведені сторінки, де скупчена розрізнена малоструктурована інформація часів створення (основна кількість існуючих сторінок датовані 2009-2010 роками).

Межу виходу із банальної шаблонної заготовки (15 тис. байт) перетнули всього 10 сторінок театрів.

Трійка більш-менш гідних сторінок україномовного сегменту – це Київський театр маріонеток (45 248), Івано-Франківський академічний обласний театр ляльок ім. Марійки Підгірянки (43 321) та Київський державний академічний театр ляльок (19 915).
Хоча і їм до «Вибраної статті» ще треба попрацювати.

В російськомовному сегменті все ще сумніше.
І сторінок в половину менше, і наповнення слабкіше.

Беззаперечне лідерство у Київського Театр ляльок на Лівому березі Дніпра (30 496), всі решта – від 21 тисячі і нижче.

Сторінка Запорізького обласного театру ляльок взагалі в такому стані, що у редакторів виникли слушні питання, чи то є хоч би яким значущим предметом для енциклопедії. Наразі сторінка номінована на видалення і потребує оперативної допомоги.

Єдиним першопроходцем англомовної Вікіпедії є Київський державний академічний театр ляльок (1 873), але нічого окрім співчуття сама сторінка не викликає.

ТРІШКИ ПРО ТЕАТРАЛЬНИЙ ПРОДУКТ

Світ лялькових театрів безмежний і різнобарвний.
Є в ньому і приклади для задоволення, але ще більше – для розпачу.

Так, наприклад, хештег #травмамистецтвом в моєму лексиконі з’явилася після перегляду лялькової вистави «Вовченятко з казкової торби» (реж. Віталій Гольцов, Криворізький міський театр ляльок),

а постановка на сцені театру ляльок «Самогубства самоти» (реж. Юрій Кочевенко, Київський муніципальний театр ляльок) ввела цілу низку варіацій дієслова про «самозгубу» сумнівних театральних проектів.

Соромно було як за самі вистави-фіналісти Першого фестивалю-премії GRA в номінації «Найкраща вистава для дітей», так і за експертів, які такі «шедеври» самі дивилися, змогли назвати їх кращими, і прирекли на їх перегляд міжнародний склад журі. Серед вистав «Коза-Дереза» (реж. Роман Гребенюк, Дніпровський міський театр ляльок «Театр актора і ляльки» та «Ангелик, що загубив зірку» (реж. Віталій Гольцов, Чернігівський обласний театр ляльок ім. Олександра Довженка) журі змогло щось обирати, і нагородити званням найкращого позориська року чернігівський балаган.

Але на протилежних вагах є ціла колекція лялькових шедеврів програми фестивалю pUPpet,

…переконливі одкровення Михайла Урицького (на київських майданчиках), Олексія Кравчука в царині «І людей, і ляльок», Оксани Дмитрієвої у виставах Харківського театру ляльок.

І такий суттєвий перекос є відчутним, як із глядацького крісла, так і з фестивальних підсумків. «Прем’єри сезону» 2019 пройшли чіткою ватерлінією – безальтернативна перемога харківського «Гамлета» в основних номінаціях, та всі інші за остаточним розподілом.

Чому так?
Тому що, можливо, варто зрештою проаналізувати кожен окремий театр, та весь сегмент в цілому, та намітити конкретні шляхи по вдосконаленню. А там, дивись, і здорова конкуренція з’явиться, перекоси вирівняються, рівень підтягнеться.

Хай наступного року зріз лялькової категорії буде більш глибинним (можливо, із долучення ґрунтовних досліджень), а складові яскравої та успішної театральної діяльності – переконливішими!

P.S. Ще раз із Всесвітнім днем лялькаря!

2 thoughts on “Театри ляльок України під блогерським збільшувальним склом. Частина 2

  • 30.05.2020 о 19:45
    Permalink

    Фантазиям пана-составителя предела нет. Вернее – беспредела. Это еще одно подтверждение, что “беда, коль пироги начнет печи сапожник, а сапоги тачать пирожник”…

    Відповідь
    • 30.05.2020 о 22:35
      Permalink

      У пана-коментатора є щось конкретне зауважити?
      Такс складено з фактів, фантазіям міста не залишилося.

      Відповідь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *