Зюскінд «афродизіачного» розливу

Насправді, цікавенько було б порівняти тексти, один з яких був б написаний відразу по завершенню вистави, та інший, більш відстояний, так би мовити…
Але діло тут не скільки в експериментах, скільки в намаганні зрозуміти наплив емоцій та їх вплив на кількість знаків у тексті, кореляцію з кількістю епітетів та таке інше… Та найголовніше – чи минає дія Афродизіаку та через який саме час.

Тож, Афродизіак. Літературна основа

Кожна листівочка, вже не говорячи про замовні допремьерні статті твердять про унікальний матеріал від українського драматурга (Віктор Понізов) виключно під цей проект. Детективна історія давно минулих днів та все таке інше. Так, напевно такими закликами цілком можливо реалізувати певну кількість квитків. Але глядач, який все ж прийде на виставу має позбутися пам’яті взагалі, щоб не впізнати за оригінальним сюжетом один-в-один роман Патріка Зюскінда.
Точніше не зовсім так. Вдаючись до аналогій, можна зауважити наступним чином. Це сценарій Бориса Бланка, який взяв за основу свого фільму «Если бы знать» чеховські «Три сестри» та зробив з ними такого, що соромно було всім дядям Ваням разом.

Тож, структура п’єси – однояйцевий близнюк «Парфумера» з усіма ключовими подіями автора (з «оригінального» – середньовічний детектив, але це вже «Іменем Рози» попахує…) Із відмінностей – здатність блискавично вирізняти запахи змінена на здібність ідентифікувати хвороби. Й цілком логічно з того виходячи заміни з учня парфумера на помічника фармацевта. Але далі більше. Франція ідентифікована Содомом з Гоморрою, Париж і взагалі – гніздилище розпусти. Тож, у кожному слушному моменті, потрібно чи не дуже, напхано тваринної похоті та безпробудного злягання стільки, що «Філософія в будуарі» – казки діточкам перед сном.

І знову ж таки, не маю нічого проти і статевих актів й неприкритого матюччя. Умова єдина – обґрунтованість та своєчасність. Тож, для кого привід відвідати Афродизіак – знайомство з новою сучасною драматургією – схаменіться, та просто почитайте Патріка Зюскінда.

Продовжуємо. Афродизіак. Режисерське рішення вистави

Тих, кому ніякого діла до драматургії – треба заманювати якимись іншими методами. Приміром, на виставу в театр не театрала може й не затягнеш. А от якщо до цирку – то може й не так соромно – глядач може піти. З точки зору продюсерів (Ірма Вітовська, Віталій Ванца, Михайло Бондаренко) – рішення блискуче та таке, що певно працює. Гірше вийшло, коли режисер не знайшов що з цим робити (Максим Голенко). Чергові фрази з проспекту про унікальні трюки – не більше ніж трюк – пишеться в рекламних цілях і навіть без потреби в цьому переконуватися. По факту – пара жіночих піруетів з репертуару повітряних акробатів, один чоловічий з повітряної ексцентрики та один ходуліст.

З добутків циркового приміщення – виходи/входи по сторонам світу, дірка в полі та арена, по якій можна побігати від душі, чим, власне й займалися актори.

Тепер поглянемо на зворотню сторону вибору локації. Театральна вистава, де є текст (досить багатенько тексту) перенесена на арену. Акторам з їх навичками володінням голосу навішали радіомікрофонів. Вони в них рвуть емоцію, а глядачу чутно лише інтершуми з тупотіння, грюкання по реквізиту, тощо.

Закони побудови площадної вистави, як це не прикро, зовсім інші аніж у класичному театрі, і зневажаючи цей факт маємо щось досить не зрозуміле за вимовою та підсилене «веселим барабанщиком».

Ну, щоб взагалі нічого не сказати про режисерське рішенні – не можна. Все ж таки людина старалася. Запропонувала фінальне оживлення картини Делакруа (за наявності цицьок та французького прапору – діло не хитре) та пилюку (чи що воно таке було) як спосіб існування. Пилюкою встелена вся арена, в ній виваляні всі актори, та більше того, в тій пилюці всі нутрощі акторські. Тут варто звернути увагу акторських профспілок, якщо такі працюють, на умови праці акторів на таких режисерських знахідках. Дим з усіх дверей та пилюка у обличчя – це безумовний хорор. А зважаючи на те, що зароблені акторами гроші підуть на лікування дихальних шляхів – то й трагічний хорор.

Йдемо далі. Афродизіак. Акторський склад

Аналогічний дієвий принцип – продаємо імена, а решта – діло десяте. PR-рішення про десяток театрів, гучні імена у переліку виконавцях. Про те, що десь там є другий або третій акторський склад починаєш здогадуватися вже ближче до параду-але.

З того що було на сцені того вечора – більшістю випадкові люди у випадкових ситуаціях. Воно то й цілком логічно – яким таким графіком можна добитися регулярних репетицій чи повних прогонів вистави? Різні театри, різні графіки, різі міста… Тож, забуваємо про акторський склад та працюємо іменем та трішечки обличчям. Певні актори грали практично «я тут швиденько, бо поспішаю на потяг/корпоратив чи що там ще». По пальцям одної руки виконавці, по яким видна була робота над роллю. Вона саме дуже виділяється на іншому фоні та виходить гидким каченям у болотисто-пилючному царстві.

Афродизіак. Музика, пластика, костюми та грим

На майже не говорящих виконавцях, статистах, певно можна було б зробити окремий акцент завдячуючи роботі постановника пластики (Олексій Скляренко). Тут точніше та видно що репетирували (певно що не 10 театрів та купа міст).

Такі ж компліменти варто зауважити щодо музичного оформлення вистави (Дмитро Данов) та роботи художника по костюмах (Олеся Головач). Навряд шедевр та на віка… При тому добротно та гармонійно.

Окремо посміхнув «веселий барабанщик» у масці черепа, який одиноко висідав на місці циркового оркестру та час від часу заглушав чергові і без того нечутні репліки акторів. Але не чутність акторів – питання зовсім не до барабанщика – він як раз виконував все точнісінько та вчасно.

Тож, що маємо у сухому залишку?
Катастрофічно невпевнений драматургічний матеріал з патологічним креном до вульгаризму та сексуальних збочень перетворено на театральну виставу неспроможним знайти оригінальне рішення режисером у компанії з так-сяк граючими акторами не необґрунтова ній цирковій арені зневажаючи основні засади побудови площадної вистави. При цьому – блискуче промо, оригінальна дизайн-концепція з імплементацією до ЗМІ, робота у соціальних мережах, тощо – тут респект.

Дописую текст і вражаюся – можливо, судячи з промо, мені довелося потрапити не до того цирку, не на ту виставу, не по тій п’єсі та не на того постановника. Або дія Афродизіаку на кожного впливає дуже окремо.

PS. А сама ідея симбіозу театрального жанру зі сценічним майданчиком цирку – дуже крута. От тільки б матеріал підібрати та режисера під то підключити…