Маркетинг pUPpet

Вистави можуть вражати, або не розчаровувати, може різнитися сприйняття, оцінки… Але основним питанням і донині є увага глядача до події та заповнюваність зали. Тут взагалі не про творчість, високі матерії… Це маркетинг. І якщо захід, на який виділені кошти із громадського бюджету, проходть в напівпорожній залі, то хто несе відповідальність за нераціональне використання фінансів?

Знову ж таки, жодної журналістики – елементарне оперування відкритою інформацією та співставлення фактів

1. Стратегія коммунікації

Основні два напрямки – іміджева кампанія та інформаційна

Іміджева – це коли взагалі про фестиваль (у даному випадку), які всі молодці, скільки всіх зібралися. Гарно працює на широких каналах комунікації. Для збору глядачів доречно, якщо захід по всій країні, або мас-маркет у великих кількостях (серія концертів на «Олімпійському» чи щось подібне)

Інформаційна – це більш розрахована на ту цільову аудиторію, яка насправді може заповнити відведений глядацький простір

Тож, пряме включення на «Плюсах» та «Інтері» – це до іміджу, а СММ з локальною наружкою – більше до інформаційного. Тож, трафік, отриманий з пушечних вистрілів на загальнонаціональних каналах – мінімальний. Власне, як і імідж, вибудований сітілайтами.

«Плюси»

«Інтер»

Головне питання – де ж був глядач під час фестивальних показів? Адже повне заповнення було лише на виставах малої сцени. Актори, що працювали на великій сцені ачили перед собою членів журі та зяючу порожнечу (звісно, трішки утрирую, адже була ще професійна частина глядачів). Але де ж серед них глядачі?

2. Інформаційна кампанія

Заздалегіть до заходу – рекламні борди, напередодні – прес-конференції та інформаційний шам, під час заходу – щоденники, прямі включення тощо. Класична схема багатьох фестивалів

Що маємо на pUPpet?

Історія з страхолюдними лайтбоксами в метро розбирав окремо ось тут.

Але із моменту публікації сталося наступне – десь за тиждень до фестивалю частина плоскостей була знята. Решта продовжувала закликати глядача до ЦУМу, куди фестивальщики так і не добралися. Що там стало на заваді – марафонські забіги чи «хлябі небесні» – не знаю, але факт лишається фактом. Характер бордів – інформаційно-рекламний (не іміджевий), який спрямовував можливий трафік у хибне місце

Тобто, частину маркетингового бюджету фестивалю було пущено на досить посередні макети, їх друк та медійне розміщення. Трафік гнали туди, де фестивалю по факту й не було.

Добре, без подробиць причин змін, які антикризові дії оперативно мають бути зроблені? Прес-брифінг в КМДА (дивитись вище) – чудово, адже є можливість оновити інформацію в місцевих ЗМІ в найкоротші строки, але до журналістів прийнято виходити із готовою інформацією, а не лише із готовою зачіскою. Готовність основного спікере до брифінгу наближається до математичної похибки. Участь у брифінгу – відповідальне дійство, до якого треба готуватися не лише у перукарні, а ще й у рамках медійного тренінгу, чи будь-якої іншої підготовки. Наявність самої лише присутності не гарантує інформаційні виходи самі по собі. Звідси і відповідний резонанс…

Не займаючись моніторінгом виходів в ЗМІ, відкрив кілька посилань – відверто унила історія із передруком шматків Положення фестиваля – інформація без адаптації під читача навряд буде читаємою, перепублікованою тощо.

Непереконливо виглядають і решта публікації. Елементарна відсутність підготованого прес-кіту призводить до того, що навіть у матеріалі, що потрапив до публікації, більдредактор змущений використовувати відверто ліві фотоматеріали.

На усьому цьому фоні досить простенький матеріал у «Вечірньому Києві» виглядає майже проривом!

Окремий напрямок – інтернет – проблеми цілком аналогічні – відсутність якісного та яскравого контенту, що призводить до досить в’ялої уваги зі сторони користувачів. Пара перепостів афіші фестивалю у спільнотах та персональних сторінках людей, до тичних до театру ляльок. Фотографії, історії, візитівки учасників зі всєї планети чи подробиці самого фестивалю лишилися не для цього разу

Більш того, на сайті Академічного театру ляльок, у фестивальному розділі, мав місце щоденник подій. Насправді, кожного дня з’являвся текст, який далі самого самту вкрай мало виходив, тому і лишився надбанням лише тих користувачів, що тути потрапили.

3. Глядач, ау!

Спрямовувати трафік малоінформованих киян до Замку на горі – досить непросте заняття, виходячи з того, що навіть показник фестивалю знаходиться лише на початку театральної аллеї. Тому кожен глядач, що дійшов – на вагу золота

Звернула на себе увагу певний натовп, який перед кількома виставами збирався біля входу до зали. Ну от вони, глядачі, лунало в голові. Так, глядачі, яких на виставу не допустили!

Практика студентських відвідувань вистав театрів, а тим паче вистав має своє давне коріння. Тим паче, коли зала напівпорожня.

Фестиваль pUPpet-2018 має усі шанси увійти в історію своєю забороною пропускати безбілетних студентів театральних вишів. Автор такого рішення – безумовний кандидат на звання Гуру маркетингу. Де б ще студентам-лялькарям впитувати майстерності, як не на фахових фестивалях? Виходить, що студенти, будьте ласкаві на фестивальну ходу під дощем, а щодо перегляду конкурсних вистав – вибачайте

…хоч би глядацька зала ломилася від проданих квитків – так нічого подібного…

Ще цікавіше було під час вистави в ТЮЗі, де про трафік взагалі ніхто не думав. І якби не група студентів, то вистава проходила б і взагалі лише перед членами журі

4. Підсумки

У Києві пройшов класний театральний фестиваль театру ляльок.

Міжнародна представленість, рівень вистав – є що подивитися і фахівцям, і студентам, і глядачам.

Не без того, що розмиті рамки Положення про фестиваль примушує членів журі обирати переможців у змаганні моновистав із виставами великої сцени. На то вони і журі, щоб поратися зі своєю роботою.

Не без того, що фестиваль з якихось причин був позбавлений субтитрування вистав, де слово є основою того, що відбувається.

То все можна пережити. Інша справа – нераціональне використання громадських коштів – викинути гроші на нікому не потрібні сіті-лайти можна, а влучити в тон переклеюваного банеру – ні. От і виходять публікації з фотографіями на полатаному фоні.

А питання тут дуже просте – відсутність громадського контролю. Що, не туди народ запрошуємо на фестиваль? Спишемо! В залі порожньо, білети не продані? КДМА виділить, а про всяк випадок, ми студентів на вільні місця не допустимо! Із подібними управлінськими кейсами можна стадіони збирати на тренінги! Чи робить хто які висновки з отриманого досвіду? Питання риторичне…

І разом з тим, колекція переглянутих вистав принесла здебільшого задоволення.

Детальніше тут: Частина 1, Частина 2.

5. Роздуми на майбутнє

Аналізую побачене – розумію, наскільки широчений простір для подальшого зростання фестивалю! Адже кожен учасник з іншої країни – це бездонний світ, на якому можна створювати надцікавий контекст. Кожна вистава – це подія в житті театрального Києва. І цим, безцмовно, варто користуватися

Інша справа, що прокачати не завадило б організаційні навички, пройти курси медіа-тренінгу, або змінити спікера від фестивалю на харизмата з можливістю до комунікацій

Напевно, що так воно і буде, адже фестивалю всього третій рік пішов…

Чекатиму III pUPpet!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *