Режисерське завтра українського театру

Всі вони різні – за досвідом, за вподобаннями, за рівнем майстерності.
Але всі вони – студенти другокурсники режисерського курсу Тамари Трунової.
І сьогодні тримали екзамен.
Випробувалися читками п’єс.

На сцені – ультрасучасний драматургічний матеріал сучасників, з ким живеш в один час, зустрічаєш в театрі, живеш в одному місті. Звернення до авторів, які, можливо й не дістануться нащадкам через 100 років, але які говорять про нас сьогоднішніх, у впізнаваних абрисах, а іноді і зі знайомими власними іменами в контексті.

Обрані для роботи п’єси досить неоднорідні і за своєю структурою. Від класичної лінійної побудови сюжету, до потікопідсвідомого нашарування, торкатися до якого треба з готовністю до напруженої роботи мозку.

Одна з найбільших спільностей – домінування текстової частини над дієвою. В п’єсах говорять дуже багато. І один з основних режисерських викликів і стоїть на виправданні всього масиву наговореного, та ще й так, щоб у підсумку народжувався театр.

Втілення хоча і йде із залученням професійних акторів, безпосередньо акторською роботою не є. Більш того, й не ставиться такого завдання на режисерському курсі. А от випробувати себе в акторській шкірі режисерам доводиться. І тут – хто на що вчився. Частина робіт має підкреслено режисерське трактування – із образом вистави, загальною цільною картинкою, продуманих образів кожного з виконавців та важливих деталей та кольорових акцентів. В інших роботах – акторське домінування ефектною мізансценою, більш вигідним ракурсом/поворотом тощо.

Час, проведений в оточенні бурхливої крові молодої режисури – приємний, та надихаючий. Так, не все ще настільки рівнево та досконало. На те він і є учбовим процесом. Проте, віра є, що вже найближчим часом суттєво скоротиться кількість страхітливих «радіопостановок» на сценах професійних театрів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *