Генеральські мрії стійкого олов’яного

Кожен солдат мріє бути генералом, навіть за наявності єдиної ноги, якою він стійко стоїть на сцені театру ляльок. Проте, датський казкар про долю одноногого давно висловився, й кар’єрне зростання свого титульного казкового персонажа кинув на вівтар любові – крихкий та вогненебезпечний.

У рамках цієї відомої історії, на сцені Київського академічного муніципального театру ляльок з’являються оле-лукойна четвірка (швидше за все, з андерсенівских часів один Оле-Лукойе більше не справляється із сучасними дітьми). Квартет з двох різноростових різностатевих пар у чорно-білих витончених плащах та капелюхах, з елегантними паличками, із зовсім різним ступенем володіння пластикою рухів, вжилися у казковий образ. Щоправда, одні – природно-органічно, зі щирим бажанням зберегти цілісність вистави, інші – набридло-вальяжно, зі считуваним бажанням в очах про якнайшвидше його завершення. Як зауважив французький літератор, «Немає у житті досконалості»!

Мова, якою спілкується актор із глядачем – дуже тонконалаштований організм. Україномовні пісенні варіації із використанням не завжди «простих слів» тяжіють до сприйняття їх дорослим глядачем та ігноруванню малечею. При тому що самі по собі й музика й тексти пісень – органічно лягають на сюжет та розвивають його. Але об’єктивність того, що відбувається – підказує, що юний глядач у даному випадку навмисне позбавляється нитки оповідання. Хоча, з іншого боку, можна розглядати цей факт як свідоме дозування інформації (як у підручниках з математики – завдання для всіх та завдання із зірочкою). Мовляв, малюк, ти переситився тим, що відбувається, слів не розумієш, проте неодмінно кайфони під мелодію, допоки твої батьки отримують бонус.

Білий сервант, з якого все починається, і яким все закінчується; буйство стихій (вітер в епізоді на кораблику, вогонь – у трагічній розв’язці); злий троль та добрі клоуни – всі ці живі та напівживі персонажі переплітаються на сцені з волі незримого солдата – режисера (Михайло Урицький), який взяв командування над солдатиком, балеринкою та рештою до своїх рук. До них ще б додати й промоційну складову, аби про виставу (та й що там говорити, про сам театр ляльок), знало трохи більше людей за мешканців району метро «Чернігівська». А такі теми як афіша вистави, програма, предвиставний перфоманс – взагалі навіть не показують носа. Невже їм немає місця у цьому храмі мистецтва?

Одним словом, вистава виставою, але без відповідної промокампанії найстійкіший з усіх солдатиків буде віддавати своє олов’яне життя недозаповнений, або напівпорожній залі театру. У цьому випадку генеральство йому навряд світить. А могло б, наперекір датському вигадникові…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *