Антологія «Синього автомобіля»

Суботній ранок 5 травня 2018 року.
Автомобільний салон в Києві.
Світло та камера розташовані на передніх кріслах Хюндаю.
Двері до задніх пасажирських розпахнуті в очікуванні.

Автомобіль Хюндай, звичайно, синього кольору.
Адже за тиждень до 20-річчя, ми писули інтерв’ю з режисером Ігорем Славинським про його виставу «Синій автомобіль».

Моновистава Київського молодого театру «Синій автомобіль» – одна з небагатьох, яку я дивився наживо більше одного разу.
Точніше, дивився ТРИЧІ.
І це при тому, що для суттєвої частини київських вистав й одного разу буває забагато.
А тут – тричі!

І кожного разу театральна магія огортала та стримувала мене від написання тексту.
Жодного разу про «Синій автомобіль» так і не написав.
Вочевидь, дозрівав до більшого за фейсбук-допис жанру.

Запис йшов, ніби камер не було, й давні знайомі обговорюють щось добре знане. Хоча, направду, бачилися та спілкувалися ми тоді вперше. Фристайлили поміж історичними фактами, особистими згадками, й зовсім трішки філософствували…

Матеріал вийшов настільки концентрований, що замість одного інтерв’ю вийшов міні-серіал, з прологом та епілогом. Інтернет-прем’єра відбулася 13 травня, у день 20-річчя вистави. Й виходили по серії протягом п’яти вечорів.

…приблизно, місяць після прем’єри спускаюся Андріївським узвозом.
На ґанку старої будівлі Театру на Подолі курить Ігор Миколайович.

– Мені дзвонили, говорили, що бачили інтерв’ю… Гарні відгуки. Але я в тому інтернеті не розумію…
– А якщо я Вам на диск запишу, зможете подивитися?
– З диска – зможу! У мене прем’єра в «Сузір’ї» – приходь, там і побачимося.

Призначеної вересневої зустрічі не відбулося

Сьогодні – знову 13 травня.
Попри карантинні реалії «Синій автомобіль» до сих пір у репертуарі театру от вже 22-й рік.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *