Франківськ – Модільяні – Весна. Частина 2

Стислий зміст попередньої частини – кожен провінційний театр має нагоду вийти на національний рівень; керманич Франківського драмтеатру – директор-художній керівник «Володар просторів» – окрім власне сцени у театрі задіяні підвал під «Гамлета» та сцена під стелею під «Модільяні». Саме про перетворення фільму у виставу і йдеться нижче…

ЧАСТИНА 2

Для божевільного простору, яким стала Сцена-цех Франківського драмтеатру, потрібен божевільний задум (зворотне твердження також коректне). Адже подібна локація меньш за усе потребує банального «Колобка» (хіба що вкрай революційного). Зала притягує та провокує на повноцінний та дорослий акт мистецтва – відвертий та живий, такий, що відбувається тут і зараз, і звісно, бо-же-віль-ний!

Така історія знайшлася у фільмі Міка Девіса «Модільяні», який вийшов на екрани 2004 року.

Свою театральну версію за мотивами кінострічки й реалізували на сцені під небом. У двух словах про що саме кіно. Цілком вигадана історія суперництва двох митців у парижській локації – Модільяні– Пікассо. У одного, прагматичного, життя склалося – першопроходець та батько кубізму – статки–гроші–визнання. Інший – не інакше космічний прибулець, якому про матеріальний світ Землі вирішили навіть не пояснювати. Безсрібник, сповнений коханням та своїм неповторним довгошиїм баченням світу. Виливається увесь цей потік свідомості на паперових малюнках, полотнах тощо

Сценарна лінія фільму – лише привід до акту мистецтва. Та й взагалі, фільм стискає та тримає від першого кадру до останнього саме своїм аудіо-візуальним рядом – майже кожен фрейм – це крута картинка, що хоч зараз у рамку та на стіну. Тому перенос фільму на театральний простір – суттєвий виклик для авторської групи – власне, сама п’єса, пошук вирішення ключових епізодів. Кінематограф та театр мають суттєво різні можливості для спілкування із глядачем, тому й оригінальні сцени призводять до затамування подиху (сцена створення п’яти арт-шедеврів), а крокування в унісон із фільмом викликає багато питань (сцена народження Моді, або післякатарсисний монолог Жанни)

Натомість, жодних питань до музичного оформлення. Це той момент, коли головна тема фільму органічно перекочовує до вистави, та додає собою важливу атмосферну складову. Безліч прикладів, коли музика кіно має лишатися саме у кіно, та не уводити глядача зайвими асоціаціями зовсім в іншому напрямку, ніж закладається у виставі. У «Модільяні» усе склалося якнайкраще – музика органічно сплетає художній фільм із адаптацією у театральну виставу – доречне використання сили похідного бренду завжди було на плюс фінальному продуктові. Тим паче, що мелодії Гая Фарлі спершу вивертають душу навиворіт, а уже після того збирають глядачів по шматочках. А у виконання живого оркестру під керівництвом диригента Богдана Ткачука лейтмотив «Модільяні» стає тим самим проводарем та настроювачем на божевільну подорож неіснуючим мостом

Для короткого ознайомлення

Для безкінечного прослуховування

У цьому божевільному світові, напевно, нормальним можна бути лише у психіатричній лікарні. Саме тому глядацький простір вирішено у стилістиці лікарняної палати, де одних розкладають спецліжками, решту – стільцями попід стінкою. Інтерактивністі виставі додає те, що головний герой – один з нас – персонаж на ліжку. Із відмінностей – гамівна сорочка та погляд – той самий божевільний-потойбічний погляд, у якому відчуженість від мирської метушні та розуміння свого земного надзавдання, призначення. Тут й починаються сюжетні питання – розгалуження двох сюжетних ліній – пацієнта, що лікується арт-терапією, та лише вважає себе за Модільяні, та самого Модільяні. Кінематографічна спроба представлення одними акторами різних своїх реєнкарнацій, дещо розмивається репетиційною залою, та сприймається більше як така сама довигадана історія психічної хвороби Амедео з Ліворно як і його жвава конкуренція із Пабло з Малаги

Про те, хто із акторів та як саме перевтілився у монпарнасівців – у наступному сюжеті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *