Театральна фантастика

Нечисленну фантастику підліткового радянського теле- та кінематографа дивився як щось максимально відсторонене, недосяжне, нереальне… Робота-двійника, який ходив би за тебе до школи можна було хіба що уявляти… А «фліпнути на космодром» шансів було стільки само, як і побачити світ поза об’єктив телепередачі Сенкевича.

Власне, тому й фантастичні фільми, книжки виправдовували своє позиціонування – читача захоплювала сама можливість мандрівки до центру землі чи будь-які інші вигадки авторів.

Погортав в пам’яті бачені вистави останніх літ – виявляється, фантастичний напрям в репертуарах київських театрів помітно присутній. Звісно, їх не десятки назв, але й не поодинокі випадки. І от що подумалося – всі вони, ніби про фантастику, але насправді є легким відбитком справдженої реальності. Безумовно, власного I-френда в особистому користуванні не маю, та хвалу священному яєчку не восхваляю… Але хіба що на перший погляд.

Вудку згадок закину у 2014-й, коли на основній сцені театру Франка ненадовго з’явилися «Носороги». Треба зазначити, що фантасмагоричність абсурду Йонеско на момент прем’єри вже стала реальністю. Беззворотність суспільних змін, які сталися на тлі революційних подій, та травмовані на полях інформаційних баталій, робили далекий, здавалося, недосяжний світ драматургічного абсурду – звичайним вербатімом.

Аналогічна ситуація склалася й з постановкою «1984» за орвеллівською антиутопією в Театрі на Подолі. Станом на прем’єрний серпень 2019-го, Міністерство правди хіба що не взяло собі аналогічну до роману назву. Ну й дещо не вистачало історичної спадковості процесу. Але то все питання найближчого часу.

Здавалося, ну можливо біло-стерильний простір вистави «Android. Номер на твоїй спині» – фантастика? Однак, як тільки входиш в ситуацію дистанційного існування героя в умовах самоізоляції – сюжет вистави Малого театру миттєво позбавляється будь-яких фантастичних ознак.

Часова відстань невідчутна й у виставі «Поки що люди». Події віднесено до 2049 року, проте, щільність та швидкість у зникненні професій зростає геометрично. У супермаркеті біля мого будинку ще вчора стояла жіночка касирка, та пробивала товари, приймала картки на оплату, пропонувала пакетик та поповнення. Сьогодні на її місці – два апарати для самообслуговування. А поки що людина-касирка навпроти, якій наочно продемонстрували і її завтрашнє ороботизування – цілком могла стати героїнею вистави Дикого театру.

Не знайшов фантастики й у золотоворотському «Мудаку». Етап сектанства екорух в світі вже подолав, наразі перебуває у статусі не названої нової релігії зі своїми ритуалами, адептами, пастирями та церквою. Щодо iFriend’а, то його функціонал ще 2017 у Пелевіна виходив за межі просто секс-послуг (хоча й називався «iPhuck 10») та намацував фантастичну складову у футуристичному літературно-детективному розрізі.

Вочевидь, ситуація з ореалюванням фантастики характерна не тільки для театру. «Чорне дзеркало» – всього на пів крочки встигало показати ефект Волдо – телевізійної ляльки, яка за допомогою медійної розкрутки перемагає на політичних виборах. А стрічка «Ідіократія», яка виходила 2006 року як фантастична комедія про 2505 рік, коли поріг IQ не перевищуватиме 20 – сьогодні взагалі не комедія…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *