Улов до Дня рибалки. Сезон 2018/19. Недосмаження (частина 1)

Перегорнута сторінка «Обгризеного скелета» – рухаємося вище, до наступного рівня.

В категорії «Недосмаження» вистави з двох причин:
а) робота на межі можливостей театру, а рівень театру, м’яко кажучи, досить не високий;
б) для вистав високого виконавчого рівня – є суттєві недопрацювання до позначки «добре».

Недосмаження30% від загальної кількості переглянутого, або 45 вистав. І для зручності вони розділені на дві частини. Сьогодні про ту двадцять одну роботу, що ближчі за інші до «Скелетів».

Театр української традиції «Дзеркало» має свого глядача, який заповнює камерні зали, в яких граються вистави. Після того, як телевізійні шоу на кшталт «Джентельмен-шоу» лишилися в минулому, їх глядач нікуди не зник. На перекази бородатих анекдотів попит досі існує, і задовольняється він, між іншим, виставою театру «Где ви сохнітє бєльйо?». І мені довелося бачити на власні очі, як жіночки та чоловіки вкотре заходяться від старого як світ жарту знову і знову. Знайдена ніша – це святе!

Аналогічна тема із «дзеркальною» виставою «Мазепа. Love-story». Єдина відмінність – це не про жарти, а про патріотизм. П’єса, максимально лінійна та не вигадлива, розігрується перед глядацькою залою, на манер виконання постановок сільських клубів сторічної давнини, як зображують в старих фільмах. Різниця в тому, що сьогодні в п’єсі використовуються слово «Вікіпедія». Одним словом, забагато говорильні, мало дієвості та симпатичні костюми для післявиставного фото…

Інша історія, коли і з дієвістю все норм, але потреби глядача невисокі, то й режисер зайвого не робить. Музична вистава «Голубка» Севастопольського театру ім. Луначарського – саме така – міцно складена за побудовою виглядає цілком достатньою для свого глядача.

Ні на що не претендуючи студентські роботи учбового театру університету Карпенка-Карого. «Буратіно» показали поза конкурсною програмою фестивалю театрів ляльок pUPpet, «Український вертеп» встиг увійти до репертуару театра в Київській фортеці «Маскам Рад». Обидві роботи цілком сприймаються як учбові, безпретензійні, із окремими частками вигадок, фрагментами алогічності та/чи візуальної недопрацьованості – запас роботи наступного учбового періоду…

Залучення студентів до театру на головні ролі відбувся цього сезону в рамках експерименту Театра українського фольклору «Берегиня». В арсеналі колективу – сильний вокал та живе музичне виконання. В цілому – напрямок для втілення «Тіней забутих предків» (відсутню молоду поросль студентами і докомплектували). Але вокальні навички – не драматичні, тому змагання на території драмтеатру «Берегиня» не може виграти за наявних умов. А от ресурсів для того, щоб повернути подібний матеріал на унікальне театральне поле – є. Тому й цікаво буде спостерігати за тим, як вони будуть використовуватися.

З представників музичного напрямку, в цьому розділі «Дідона та Еней» від Open Opera (показана на фестивалі-премії GRA), прем’єрна Івано-Франківська «Гуцулка Ксеня» драмтеатру та «Травіата» Національної опери України. Прекрасні музичні матеріали, продумана яскравість сценічних кольорів… Є ще певні елементи, які працюють позитивно на виставу. Але в цілому не вистачає тієї склейки, яка б із просто вистави робила б справжню подію. Тому й використовуються в постановках дивні фізичні трюки, або умовно-необхідні лазерні проекції, або цнотливе виконання там, де його можливо було й позбутися. Видовище із фрагментарним ефектом виходить, але вистави в рейтингу вище не піднімаються.

Дається в знаки відсутність постійної стаціонарної роботи Театру маріонеток. До сьогодні ходять згадки про часи минулого розквіту театру та високої кваліфікації акторів. Наразі цим високофаховим інструментом доводиться працювати на так званий масмаркет. І хоча в цілому, «Новорічні фінті-фанти» зимового ВДНГ – досить цільна постановка із вправною роботою лялькою. Більш того, вистава викликає вдоволену посмішку. Але до багатошаровості, об’єму та відточеності є питання. Аналогічна історія із «Мрією Маленького Віслючка», яка йде на сцені Київського академічного театру ляльок.

Ще кілька слів про лялькарів. Прикладом, «Карлик Ніс» того самого Київського академічного театру ляльок – приклад яскравої та цікавої роботи художника, з якою просто не впорався режисер, і в такому, не розібраному вигляді її й показали глядачеві… А потенціал у вистави – неймовірний. Або вистава «Оні» Білостоцького театру ляльок, за рахунок балакливої побудови втратили основні театральні принади, від чого й залишилося відчуття недосмаженості.

Суттєвий наліт кон’юктурної складової у тілі вистави розміщує в цій категорії вистав «Москалиця» Київського театру оперети, «Птаха» Центр Козловського та «Буна» Національного драмтеатру Франка. Нарочитий пієтет до автора не дозволив режисерам досмажити свої роботи. Велике слово ТРЕБА може допустити до роботи матеріал, який не те що не резонує, а навіть не близький авторській групі під дахом НАТО. Слідування за біографічними фактами також не грає на користь виставі, і навіть може перевести її в умовний авторський панегірик, замість створення повноцінної вистави. Або ж недорозбір із героєм п’єси національного драмтеатру, які досить дивним чином перекинувся на акторів-виконавців. Тож, суттєве недосмаження.

Вистава «Леді Макбет» з фестивалю «Марія» – приємна зустріч з оригінальним трактуванням класичної історії. Така ж приємна зустріч і з «Макбетом» Йонеско народного театра «Арсенал». Не важливо, моновистава, чи велика сцена – режисери попрацювали на славу… Єдине, що не з тими акторами, та не в той час. До подібної драматургії гарно було б внутрішньо дозріти не тільки режисерам, а й акторам, щоб грати свою внутрішню історію. Без того – чаша лишається тільки частково наповненою…

І ще одна трійка вистав із максимальним різноманіттям основного «недо». Для «Брехні» Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра із атмосферністю та чудово створеним світом вистави суттєво не вистачає доопрацьованої інсценізації, яка тягнє за собої й акторське недорозуміння щодо вчинків своїх героїв.

Для вистави «Ніч Гельвера. Сволота», перенесеного до Київського молодого театру, – недовирішеність режисера, хто ж є ким в його виставі, від чого певні вчинки відверто дивують.

А для «Оркестра» Київського театру оперети це «недо» в обраній формі – гендерна зміна акторів відносно героїв – виправдана та вистрілює тоді, коли виконання не будується на пародії протилежної статі, а підкреслюються більш важливі акценти ситуації, яка стала приводом для створення п’єси.

Наступні 24 вистави, яким до «Золотої рибки» не вистачило всього півкрочку, будуть в цій самій недосмаженій категорії наступним текстом.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *