Що робити із сіном на сцені?

Було це кілька днів тому.
Після вистави, класичний український твір, поставлений в естетиці гіпер-реалізму, де кожна випита чарка горілки – наливається/видихається/випивається, було влаштовано обговорення. Зокрема моя частина питань стосувалася темпаритмічних провисів саме за рахунок вкрай детальної механіки самого процесу тощо.

У певний момент постановник взяв слово, та вирішив зайти здалля. Розповідь почалася зі згадки про постановку «Лимерівни» на сцені театру Франка періоду чорно-білого телебачення (й доповідач бачив постановку на власні очі).

– Аж ось ми проходимо цього року на свіжу «Лимерівну» до того самого театру Франка, – підходить до кульмінації режисер. – І що ми бачимо? На сцені саме сіно і нічогісенько більше немає!

Далі витримується виразна зневажлива пауза, погляд переводиться безпосередньо на мене і лунає питання на знищення:
– Тож Ви хочете, щоб у нас було як у Франка?!!

Більшої реклами постановки Івана Уривського годі й вигадувати.
Так, постановка не за самою хітовою п’єсою Панаса Мирного.
Так, художнє вирішення вистави ґрунтується на сіні.
І, ТАК, це неймовірно круто! Сіно у виставі – це вправна робота сценографа з фактурою матеріалу. Саме тому вистава, де на сцені «нічого окрім сіна» є все, і навіть більше (це що стосується відсутності первинних ознак гіпер-реалізму).

Але у роботі театру Франка є набагато більше за просте «сіно на сцені». Там Є ВИСТАВА с блискучим акторським ансамблем, їх диханням в унісон, чарівним світом символів та крутої режисерської роботи.

Тож, про сіно розказав.
Детально про виставу «Лимерівна» згодом на сторінках «Театральної риболовлі».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *