Фестиваль-премія GRA 2019. Екзитпул. Частина 3

Перша частина огляду тут. Друга – тут.
Завершуємо…

Найкраща вистава камерної сцени

Номінанти:

В номінації зустрілися принципово різні вистави. Так, в інших також неможливо порівнювати оперу з мюзиклом, чи з театром ляльок… Проте там ще можуть бути варіанти.

А от в режисерській виставі та акторський таких варіантів немає.

Епоха безрежисурної постановки завершилася десь в районі Островського… Сучасні акторські вистави – це рефлексії по невтіленому потенціалу під орудою режисера. Саме такою є «Бог різанини» Київського академічного театру на Печерську.

Добре це чи погано? Та ні… Просто це такий факт. Не більше. Хіба що пересказ п’єси на пам’ять в умовному способі існування – якийсь окремий театральний жанр. Щось середне між читанням книжки та прослуховуванням радіо. Ані один з варіантів не потребує походу до театру.

Ну й далі за переліком.
Акторська вистава не зволікає на сценографію, звідси пустопорожні пересування стільців.
Акторська вистава використовує випадкові театральні засоби, не переймаючись необхідністю підводити до них драматургію вистави (вставні музичні номери – зонги) у виставі абсолютно загублені відносно загального тіла вистави.
Акторська вистава апелялює к бенефісів виконавців не зважаючи на розвалюємість цільності концепції вистави. Тому й про те, що вистава добігла до фіналу повідомляє субтитр перекладу, а не витікає із самої вистави.

При чому, повторюся, це не є чимось погантим. Просто такий жанр, який, щоправда, досить дивно виглядає в світлі змагання за звання найкращого здоутку національного театру.

«Фрекен Юлія» в  «Золотих» – повнісенька протилежність.

Домінування дієвості, насичений символізм, багатошаровість прочинань та трактувань, режисерське пропрацювання образу кожного з персонажів, унеможливлення жодного зайвого руху, блискуча концепція…

Навіть перечитаний Стріндберг напередодні перегляду не дає змоги заплющити очі, та обійтися без візуального ряду вистави – що є одним з основних маркерів хорошої вистави. Кожна водяна пляма на стіні виводить на наступну сходинку запропонованого режисерського космосу. Не говорячи вже про шумове оформлення – акомпанемент вентилятора…

ІМХО, переможець в номінації – безальтернативно вистава «Фрекен Юлія» (Київський академічний театр «Золоті ворота»).

Найкраща драматична вистава

Номінанти:

Єдина номінація, в якій точилася справжня боротьба.
Ані побиття немовлят, ані гри в піддавки…
Потужне змагання, переможця в якому визначають деталі.

Обидві вистави мав нагоду бачити на самому початку їх створення, і абсолютно очевидно, що порівняно з ними, в конкурсі, брали участь дві зовсім інші вистави. «Погані дороги» змінили адресу прописки, і певним чином заархівувалися у менший простір Театру драми і комедії. «Коріолан», подібно обробці заготовки скульптури, позбувся зайвого, та зосередився на головному. Зрештою, кияни та гості столиці мають два рівномогутніх театральних продукти, на які вартує витратити два своїх вечори!

«Коріолан» позбувся власної маніфесності. Віднині – це саме вистава. Видовищна, підкоривша на єдиному сценічному просторі абсолютно різні вікові категорії акторів, з їх різними школами. Режисерська закваска довела колишню різність до єдиної консестенції. Лишилися в минулому спроби окремих народних перетягувати ковдру на себе. Відбулася зачистка та прополка лексичних бур’янів відверто застарілого перекладу, що знову-таки зіграло на єдину цементну основу вистави.

Ну а про відпочатку дивне та невиправдане піаніно, яке в світі поточної політичної ситуації заграло зовсім новими фарбами, можна окремо говорити в світлі пророчої складової мистецтва.

«Погані дороги» вдалися до певних акторських замін, які підкреслили зовнішню відповідність внутрішній сутності. Стаціонарний простір дав можливість використанню підсобних приміщень на користь виставі та загостренню її сприйняття. Окремі акторські роботи – просто на розрив аорти.

Проте, конкурс є конкурс, і переможцем може бути тільки один, незважаючи навіть на подіну початкову мізансценічність обох вистав;-)

Тож…
Гра в мінуси.

Витягати виставу з драматургічного провалля – неймовірна режисерська сила. І виставу за виставою Тамара Трунова стартує не з нульової відмітки, а саме з мінусової. Шекспір – випробуваний століттями та причесаний від анахронізмів Павличка – більше плюс, ніж мінус.
(К1 : Д0)

Актуальність та своєчасність вистав така, що аж бринить.
Гостро, сіллю на незагоєне…
Архетипічність проти впізнаваної персоніфікації.
І там і там – захват! (К1:Д1)

Боротьба минулого із теперішнім.
Гра голосом та акторськими розвернутими жестами проти режисерських застосувань.
Абсолютний суб’ективізм, і моя перевага на боці сучасності «Доріг».
(К0:Д1)

Акторські роботи – вогняні!
Відірватися від Дмитра Рибалевського чи Вікторії Авдеєнко НЕМОЖЛИВО!
Круті всі.
(К1:Д1)

Цільність.
Розвести дві роботи виходить тільки у такий спосіб.
Кліповість та короткосюжетність «Доріг» – виправдана, обґрунтована.
Монолітність «Коріолана» – неперевершена.
(К1:Д0)

ІМХО, переможець в номінації з рахунком 4:3 – «Коріолан» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка).

Із чим немає жодних варіантів – так це з КРАЩОЮ ВИСТАВОЮ ФЕСТИВАЛЮ
Для мене це – «Спляча красуня» Раду Поклітару!

Чекаємо на офіційн підсумки!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *