«Коріолан» – франківський маніфест Богомазова

«Коріолан» в Національному театрі ім. Франка – це вистава і не вистава одночасно…

Принаймні, виглядає вона таким собі «Наполеоном», який споживають кожен на тому рівні занурення, до якого є змога допірнути.

Шар поверхневий – просто-таки колекційне зібрання Народних і Заслужених разом на одній сцені. Глядач на імена продовжує купувати білети тож, цілком логічно, що такий подарунок від головного режисера на честь своєї першої постановки цілком обґрунтований.

Надбудова – драматургічний шар.

При всьому тому, що поширена думка про «коріоланову» не надто популярність, робота цілком стала, зріла, та написана з чітким розумінням природи людини.

Тут немає надмірного кохання-зітхання в трьох-чотирьох-п’яти актах.

Тіло п’єси настільки насичене найрізноманітнішими темами, з яких режисерові тільки і обирати лейтмотивні для власної постановки.

А виходячи з 400 річної витримки матеріалу, він для сьогодення – те що зветься актуальністю матеріалу – просто вибуховий. Історія вовка одинока – вправного в своїх імпульсивних вчинках, миттєвих звершеннях, та достатньо безпорадному на комунікаційних теренах. Або про зрадженого фахівця, вся ситуація якого штовхає в обійми конкурента та ще вчорашнього суперника. Або про сіру масу сірих кардиналів, невігластво яких визначає вектор розвитку не лише окремих театрів і галузей, а навіть долю країн та народів. Про ватний електорат, який «ласує» сірокардинальською жуйкою, та невзмозі мізками розібратися в елементарному та скласти власну думку. Або про псевдо другорядну роль жінки на карті життя людини/країни. Або про мистецтво перемовного процесу… П’єса – просто ласий шматок…

Наступний шар – першо-головно-режисерська постановка.

І нічого з цим не поробиш – в історію входить перше, головне і останнє. Тож, зволікати із тим, на що є можливість вплинути, було б недалекоглядно.

Так, звісно, у Дмитра Богомазова в театрі Франка це вже не те що не вперше, а навіть і не вдруге… Але то все було «на стороні» – робота придумана, а Народні її підправлять/відкорегують так, що від поставленого на руїнах лише вгадуються уламки.

А от позиція головного режисера – зовсім інша історія – і безпосередньо постановка, і режисерський нагляд післяпрєм’єрного періоду…

І, звісно, сама постановка першої вистави – закладений стратегічний фундамент – декларативний маніфест. І коли зрештою бачиш відповідальність головної драматичної сцени країни + працевлаштований акторський незлічений натовп + єднання-об’єднання поколінь – це захоплює навіть поряд із тим, що не з усім є внутрішня згода.

Але є головне – вдумливий підхід.

Тож, вистава перестає бути тільки виставою, а стає маніфестом головного режисера Дмитра Богомазова, в якому він доволі чітко проголосив свою концепцію роботи Національної драми:

I. Болючі питання

Чому «Коріолан»?

Тому що він про сучасну несінітну мішанину, яка зрештою стає трагічною

Тому що воїн-художній керівник, обвішаний господарськими кайданами, аж ніяк не стає вправним адміністратором – будь-який імпульс заклякає в тягловій рутині

Тому що він про сучасні великі і малі вибори з їх п’яно-банними договорняками, та з мавпячим методами роботи із наперед ошуканим «ватним» електоратом

Тому що про бажання розвитку та конструктивних змін – було б зрозуміло як того досягти

II. Ревізія театрального господарства

В закромах Театру Франка – сила-силенна акторів.
Більшість – заслужені та народні.

Бенефісні виходи – прекрасно, звісно, але вийти і зробити навіть безіменну в п’єсі роль такою, щоб тебе запам’ятали – ото рівень Національного театру.

Різні вікові групи? Школи різні?
Також не проблема.

Обраний матеріал цілком дозволяє виходити пліч-о-пліч, клінок-о-бокал, табурет-до-табурету…

Так і сплелися органічні різновікові поепізодні поєднання.

III. Технічне забезпечення

Бували в постановках франківців монументальні полотна. Згодом був період досить умовного використання технічних можливостей та загалом сценографії як такої.

І тут знову – перевірка наявного арсеналу, яка засвідчила, що можливості є, до того не вистачало хіба що бажання.

IV. Розуміння значення промоції вистави

Процес підготовки вистави обзавівся не просто колажуванням фотографій акторів, а справжньою розробкою базового іміджа вистави.

Мережа отримала зрештою відповідний контент, наприклад, виробничих подробицю роботи над виставою.

Таким зчитав маніфест «Коріолана».

Але була і сама вистава, з першої дії якої дуже кортіло збігти, проте друге компенсувало все із лишком.

Коротко, тезово:

  1. Вистава збивається, ріжеться/коротиться (наприклад, до третього показу не дійшов заявлений в програмці персонаж Валерії – подруги Віргілії). Цілком можливо що до завальяжної байці Мененія та народним бродилкам також дійде черга. І виставу, яка остаточно втрясеться, буде хотітися переглянути ще раз.
  2. Для вистави вибраний ну дуже посередній україномовний переклад.

На початку просто вуха крутило, а згодом окремі моменти і взагалі почали кидатися в очі.

Епізод непримиренного Коріолана. Констатуючи його далеке від гнучкого рішення патріції заявляє (далі – антологія однієї фрази в різних перекладах):

THE TRAGEDY OF CORIOLANUS by William Shakespeare
FIRST PATRICIAN. This man has marr’d his fortune.

Шекспир У. Трагедия о Кориолане. Перевод под ред. А. А. Смирнова // Шекспир В. Полное собрание сочинений : В 8 т. / Под ред. А. А. Смирнова. М. ; Л. : Academia, 1941. Т. 6. С. 291–465.
1-Й ПАТРИЦИЙ. Сам погубил он счастие свое.

Уильям Шекспир. Кориолан. Перевод Ю.Корнеева
Первый патриций. Он слишком прям, чтоб в мире с миром жить.

Уіллїям Шекспір. КОРІОЛЯН. Переклад П. А. Кулїша.
Первий патриций. Сей чоловік згубив свою Фортуну.

Вільям Шекспір. Коріолан. Переклад Дмитра Павличка © William Shakespeare, “Coriolanus”, 1608 © Д.Павличко (переклад з англійської), 1986
1-й патрицій. Цей чоловік зламав свою кар’єру.

Ой, як ріже вухо ця павличкова «кар’єра»!

І, звісно, після соковитого Андруховича «12 ночі» на такі напівміри вухо видається не згодним.

  1. Для оформлення вистави залучені всі наявні можливості театру

Кожен фрейм вистави – крута картинка.

Функціональна художня концепція, вирішення просторів – їх поверховість, глибинність… Звукоізоляційність та морськаузбережність.

Вирішення сцени оминання охорони Мененієм на шляху до Коріолана, побудована на «морском песочке» – сильне враження.

Шумове оформлення, відеопроекція, робота із задніками – чітко, злагоджено, доречно.

  1. Алюзії

Прийом поєднання беззмінного шекспірівського тексту із переносом в часі – перевірений і дієвий.

Візуальний перенос – стилізація в епоху другої світової, із максимальної алюзорністю на протистояння нациської Германії із країнами-союзниками.

Стилізація від військової форми до майже фотографічного відтворення Ялтинської конференції.

  1. Цитати з попередників

Окремі милі вставки – довільні цитати з франківських вистав.

Візуальний пересвист Джо Келлера з Мененієм.

Епізодний привіт від сцені купання трибунів Сіцінія з Брутом хрестоматійному купанню Едмунда Кіна з принцом Уельським.

Великий/малий барабан «Шельменко-денщик»/«Коріолан».

Самоцитування з виїздом столу «Ліс»/«Коріолан», чи композиційний привіт іншому режисерові у розташуванні одного й того самого актора в кардинально різних іпостасях.

  1. Акторські роботи

Вони безумовно є, і накопичувально вони переконують.

Далеко не відразу – на підйом виходять в основному лише з другої дії.

Попарні різновікові акторські дуети – дуже сміливо та цікаво – Ступка-Шаран, Сумська-Рула, і, звісно, Богданович-Рибалевський. Зламати існуючу заштампованість та вивести акторів на принципово новий рівень – чудово!

  1. Музичне оформлення

Фірмова музичність вистав Дмитра Богомазова в «Коріолані» заявлена. І народними інструментами натовпу, і, зокрема, Олександром Бегмою.

Але всього лиш заявлено, і поки що не виконує свого змістовного навантаження, порівняно з «12 ніччу» чи «Войцеком».

Перевірочне слово – дуже просте – чи можна лінію Бегми викинути з «12 ночі» без травми вистави? Аж ніяк!

Чи можна винести Бегму за дужки в «Коріолані»? Цілком! Навіть ніхто не помітить.

Його музицирування наживо і музичний запис за відсутністю, на слух не відрізнимі. Тож, «слово пишеться окремо».

  1. Кривава розв’язка

(Увага, тут може бути спойлер для тих, хто…)

Режисерське трактування – домінування образу Коріолана. І це цілком можливий розвиток, при тому, немає внутрішньої згоди із суттєвим відтисканням на другий план жіночої лінії.

Титульний герой – Коріолан – прекрасний тактик, харизмат, улюблене дитя Марса. Саме він виграє битви п’єси.

Але війну виграє саме ВОНА – Волумнія – мати Коріолана.

І саме Волумнії у виставі вкрай не вистачає. Безумовно, вона є, і частина фінального монологу присутня. Але скроєно таким чином, що Коріолан пливе саме на ґрунті материнської любові.

Але третя сцена п’ятого акту – не багато, не мало – синопсии «Мистецтва війни» Сунь Цзи (або більш приземлено – мистецтво перемовин).

Чітка та безжальна стратегія – жінки і діти – як щит. Приклад патовості ситуації – молитва за сина унеможливлює молитву за вітчизну. Заклик «переступити через труп матері». І вже як вишенька на переможному торті – загнаному у глухий кут нещасному – світло в кінці тунелю у вигляді рішення про

Волумния
Когда б мы римлян пощадить просили
На гибель вольскам, чей слуга ты ныне,
Ты был бы вправе упрекнуть нас в том,
Что честь твою мы ядом отравляем.
Но молим мы тебя лишь примирить
Враждебные народы, чтобы вольски
Могли воскликнуть: “Мы явили милость!”.
А римляне: “Мы приняли ее!”,
Чтоб обе стороны тебя встречали
Приветом общим: “Будь благословен,
Ты, что принес нам мир!” Мой сын великий,
Ты знаешь, счастье на войне – неверно;
Но верно то, что, если Рим ты сломишь,
Заслужишь ты одну награду – имя,
Которому проклятья будут вторить
И под которым летопись напишет:
“Он был велик, но все его деянья
Последнее из них свело на нет.
Он родину сгубил, за что навеки
Покрыт позором!”
(цитата не за Павличком, з причин, наведених у п.2)

Монолог цим не закінчується, і має блискуче продовження, яке із задоволенням перечитую кожної нагоди, напередодні чергової шекспірівської постановки.

Але таке право режисера.

Підсумок

У Франка відбулася прем’єра вистави, перегляд якої не викликає питань про рівень театру. Безумовно, Національний.

Кількість напрямків для обговорення (а вони вище лище тезово заявлені, і точно далеко не всі) свідчить про не лінійне втілення постановки.

І, найголовніше, про виставу є бажання говорити, сперечатися, знаходити все нові й нові грані, і побачити наступний, підскорочений та допричесаний варіант.

Впевнений, саме так воно й буде!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *