Багатомовний Микола Васильович та його «Diary of a Madman»

«Гоголь писав російською – нащо його перекладати українською?» – чутно то там, то тут такі й подібні питання.
Так, Гоголь – російською, Шекспір – англійською, а Шиллер – німецькою…
Проте, претензій до іспано-романо-японських мов значно менше.
До чого це?

А як піти ще далі, і перекладати Гоголя, скажімо, не українською, а англійською?

Тут у адептів «дивитися виставу мовою автора» взагалі два плюс два не складатимуться.

І разом з тим, Гоголь англійською час від часу з’являється на київських театральних майданчиках – справжній Микола Васильович – яскравий, неочікуваний, божевільний.

Моновистава «Diary of a Madman» (реж. Євген Лазарєв) – це ніщо інше, як «Нотатки божевільного», а актор Ілля Волох – нероздільно закоханий Поприщін, який крок за кроком божеволіє перед очима глядача протягом 70 хвилин сценічного часу. Актор розбирає свого героя на складові, під збільшувальним склом демонструє глядачеві, та в пришвидшеному часі спостерігає за його незворотніми психічними розладами.

Перекладення гоголівських «Нотаток божевільного» у формат моновистав – поширений театральний досвід. І основна вада суттєвої більшості з них – суцільно-бездієва акторська балаканина. Уява про моновиставу, як про декламацію завченого текста є зачатковим етапом театрального розвитку. Текст цілком можна і дома почитати, а родзинка вистави – дія, режисерське трактування текста. І якщо нічого подібного актор глядачу не пропонує – то вистава не вартує витраченого часу.

Ілля Волох виходить до глядача без сценографічних обладунків, партнерів, решти театральних милиць. Перед глядачем – потужний актор в міцній режисурі блискучого тексту. Відірватися від цього видовища не є можливим.

Достатньо поширеними є спроби акторів заполонити сценічний простір своєю особою, помноженою на драматургічний образ. Але, якщо множити на нуль – то нуль і виходитиме. З’являтися один на один перед глядачем може людина, наповнена внутрішньо та вишколона зовне. А як інакше можна пояснити, що ця вистава десятки разів з успіхом проходила сценами Парижу, Лос-Анджелесу, Нью-Йорку (киянин Ілля Волох живе і працює в Штатах).

Від Волоха не відірватися – його, Гоголя та режисури стільки, що приємного післясмаку залишається ща надовго по завершенню вистави.

І, так, відсутність досконалого розуміння мови (в даному випадку – англійської) абсолютно не є перепоною для перегляду.

По-перше, маркером хорошої вистави є те, що зрозумілою і переконливою вона є навіть без знання перекладу окремих слів.

А по-друге – перечитати повість Гоголя перед переглядом, та освіжити її в пам’яті – додаткове задоволення.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *