«Білі мотилі» із «Малюнком на замерзлому вікні»

З переглянутого першого дня XVI фестивалю «Марія» – 2 з 3 вистав.

Про «Буну» Національного театру ім. Франка, в постановці Давида Петросяна, писав окремо раніше як коротко емоційно, так і розлого раціонально, тому – відразу до свіжих вражень.

Вистава «Малюнок на замерзлому вікні» – моновистава Олени Мотовилової, коріння походження якої знаходжу в київському театрі «Перетворення».

Сюжетна канва – дівчинка вдається до спогадів за рідною Бессарабщиною: подробиці дитячих спогадів, загибель батька за нез’ясованих обставин та конфлікт із матір’ю щодо нового вітчима – колишнього ділового партнера батька. З певного ракурсу – варіація на тему шекспірівської Тіні батька Гамлета в очеретяних заводях Вілково.

Постановку Володимира Завальнюка максимально побудовано за принципом «радіотеатру», коли сприйняття вистави цілком обмежується аудіальним рядом похідної драматургічної історії, та майже не має зв’язку з тим, що відбувається на сцені. У кількох окремих епізодах, щоправда, пробивається спроба урізноманітнення проговорювання тексту задопомоги залученням акторської дієвості… Проте, епізоди вкрай поодинокі, та на загальне бездієве враження майже не впливають.

Перший фестивальний день завершився виставою, створеною за мотивами листів та новел Василя Стефаника. Акторка львівського «Театру у кошику» Лідія Данильчук власним тілом, голосом, пластикою, вокалом, чарівністю та харизмою надає таку палітру строчкам Стефаника, що в «Біліх мотилях, плетених ланцюгах…» звучить і людське багатоголосся, і характерні впізнавані ознаки від малого до старого – хлопчик-жінка-чоловік-бабця – і сельський гомін, і цілі ансамблеві музичні аранжування…

Режисерці Ірині Волицькій та акторці Лідії Данильчук вдалося зіткати невидиму тканину вистави, яка щільно прилягає до тіла глядача, та не дозволяє відірвати очей від того, що народжується на сцені прямо тут і зараз.

І що цікаво – дві вистави поспіль – із приблизно однаковим набором стартових можливостей. По одній актрисі, порожня сцена із стільцем в першому випадку, та коником-гойдалочкою в іншому. Але як по-різному вимальовуються роботи актрис в промені бездушного ліхтаря, під світлом якого – актор як на долоні. Підібні іспити із заповнення сценічного простору проходить далеко не кожен.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *