«Мегерська» перука Олексія Вертинського
Одні режисери ламають шаблони та створюють щось принципово нове, інші – пасуть задніх на задовольняються відпрацьованим матеріалом. Одні з’являються на сторінках підручників, інших змиває безжальний час.
Про «Дві стріли» Станіслава Мойсеєва у Сумському театрі до сих пір ходять перекази, коли режисер з комедійного та шарнірного Олексія Вертинського зробив Людину Бою. Більше про виставу, власне, у широкому загалі не відомо нічогісенько.
Зігравши Сганереля у «Дон Жуані» вже на сцені Київського молодого театру, Вертинський закарбував своє ім’я в театральній історії своїм Письменником «А» у моновиставі «Синій автомобіль» Ігоря Славинського. Неймовірно сильна робота – пошуки, знахідки, проникнення до глибин…
Проте, здебільшого, й на сцені Молодого, а згодом й антрепризно, використовувалася всього одна фарба актора (за рідким виключенням). Змінюється п’єса, іноді – партнери, театральні майданчики. Незмінним залишається Олексій Сергійович. А чого його змінюватися та щось шукати, коли глядач йде саме на цього, комедійно-однакового Вертинського.
Вистава «Мегери» театру «Актор» навіть не намагалися видати за оригінальний пошук – до чого цей індпошив? Постановка пішла у масмаркет. Приводом потягнутися за використаним лекалом цього разу стала п’єса «Горгони» американського драматурга Дона Нігро. Щоб довго не вигадувати, режисерка (Ольга Гаврилюк) взяла набір 2018-го року – акторський склад (дует Олексій Вертинський та Артем Ємцов) та мізансцени з вистави «Приємна несподіванка». Суттєва різниця між цими роботами антрепризного характеру – «Несподіванка» невибаглива, проте пропрацьована, а «Мегери» вийшли навіть без цого.
Власне, чого напружуватися? На виставу підуть й без того – хлопці-актори грають у переодягання – на виході – жінки-актриси з п’єси. А що ще потрібно невибагливій публіці, як не побачити Вертинського жінкою?
Ймовірно, варіант гендерної заміни міг би бути. Звісно, якщо дати собі роботи знайти виправдання цьому. Але масове виробництво не витримує усіх цих пошуків – вийшли на сцену й починаємо кривлятися – здебільшого глядач у захваті.
…і по завершенню вистави я бачив щасливих глядачів. Не всіх, але їх було немало. Знайома, що втримувала мене від того, щоб збігти з вистави, не вірила, що можна бути настільки театральним зомбі. Довелося провести бліц-інтерв’ю з дівчиною, яка на кожне запитання зачаровано повторювала одне-єдине «Вертинський – Вертинський – Вертинський».
Власне, репертуарна вистава театру «Актор» мало чим відрізняється від випадкових антреприз, а безформена режисура зі змістовної гендерної заміни скочується до банального клубного хабальства.
У виграші ті – хто прийшов саме на такого Вертинського.
У програші – всі інші та драматург (кількість недоречного вульгаризму добивало й без того понівечену п’єсу).
