«Снігова королева» тарабарською

Окремі вистави, певно, гарно було б дивитися, не розуміючи мову. Будь-якою іноземною, або навіть тарабарською. Коли канву сюжету розумієш, то деталі діалогів – ніби й не важливі. За таких умов, точно, «Снігова королева» Давида Петросяна на сцені Національного театру ім. Франка справляла б просто неймовірне враження – візуальна насолода, простір, об’єм…

Але що ж його робити зі сприйняттям запропонованого наративу?
Виправдати причинно-наслідкові дії вдалося далеко не завжди.
Й починаються незрозумілості майже одразу, коли на сцені з’являється Кай. Знайти логіку гендерної заміни саме у цій вистави не зміг. Версія, мовляв, з франківських хлопців – нікого, вельми не переконлива.
Крім того, якщо змінений гендер треба бодай як розблюрити, який сенс робити вихід Кая через глядацьку залу, наражаючись від початку на щирі дитячі здивування «Мама, мама! А чому хлопчика грає дівчинка?» До слова, фімейл-Кай – у двох складах цієї вистави.

Наступний баг – місце дії історії. Дахи будинків, сніг – такого де завгодно – чи то Данія, чи Україна. А ось з появою пінгвінів географія миттєво локалізується до холодних частин південної півкулі – приблизно до Антарктики чи Субантарктики, да з будиночками не так вся рясно. Хоча, окремі види зустрічаються ще біля південних країв Австралії, Африки чи Південної Америки – крайній випадок – Галапагоські острови. Хоча, й цю географічну загадку можна було віднести до не розуміння текстової частини вистави – ніби все іноземною, а про залізобетонне обґрунтування було важкоперекладаєме.

При тому, що сам по собі образ пінгвінів – яскравий та міцно застрягаючий у пам’яті. Акордеон для завершення образу, та у меми/цитати! Пінгвін у виставі – багатофункціональний – яскравинка дитячому оку, та фривольна ниточка дорослому супроводу. Спершу Принцеса, перерозподіляючи місця для сну, собі обирає Герду, а Принцеві заявляє, що той буде спати із Пінгвіном! Згодом цей фокус естафетно переходить до Розбійниці – ця віддає наказ спати з Пінгвіном Оленю. Ну а фінальне Гердо-звіряче па-де-труа – й просто вишенька на тортику.

Не менш яскраві Ворон з Вороною. У цих із причинно-наслідковістю все гаразд. Характер, історія персонажу. ефектна картинна поява – одне крило на кожного, а комплект – тільки парою. Та й взагалі, робота художника по костюмах – без кордонів у фантазії, від чого й візуальна насолода глядачеві. А оце мімімішне про якшо шо, то вам «відрубають дзьобика»! А-а-а!

Але, повертаємося до наративу. Ще одне, до чого не підібрав шифр – функція Снігової королеви, та, власне, ким вона є у цій історії. Вольова жінка, якій є діло до всього, навіть до бузовато-пихатого хлопчиська? Ні. Для того, щоб хлопчика навіть покликати до вистави введена сніжинка-балеринка –ланцюжково-сніжинковий посильний. Господарка та повелителька? Знову ні – десь вирішує якісь свої неочевидні питання, час від часу з’являється на сцені… Єдине навантаження – відповідність до назви вистави.

Й, повторюся, що все це на фоні дуже красивої картинки (художник-сценограф та художник по костюмах – Петро Богомазов). Функціональна сценографія, робота з простором, чарівне світло. Перевести б його на не зрозумілу мову оповіді – враження були б на всі 100!

PS.Це я ще логіку музичних вставок на вірші Франка, Сосюри та Бернса у казці Андерсена не шукав…
PPS. Хоча, звертаючи увагу на новорічні прем’єрні дати, за логікою подій слідкувати, можливо, й не найголовніше;-)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *