Сверхнові «Усі найкращі речі»

До моновистави треба дозріти.
Вийти сам на сам із глядацькою задню та змусити не відволікатися на телефони – це справжній виклик!
Виклик і для актора, і для режисера.

А треба зауважити, що п’єса МакМіллана – не просто моно, а ще й інтерактив з глядачем.  Тому до сміливості треба додавати ще й комунікабельність, харизматичність, переконливість… Такими компетенціями драматург наділив актора-чоловіка.

Режисерка Тамара Трунова про акторів свого театру знає набагато більше. Тому на сцені героя втілює Олеся Жураківська!

Хоча, як, втілює? Вона просто розриває глядацьку залу на ту купку маленьких папірців, які зрештою опиняються у її валізі.
Говорити про бенефіс не доводиться – на сцені більше нікого. Акторка легкою ходою пліч-о-пліч з глядачем йде крізь нестримний сміх та сльозинки з очей.

А п’єса не просто поставлена, вона блискуче адаптована. Тексти про тебе самого торкають ще сильніше. «Усіма найкращими речами» – спалахнула та запалилася сверхнова на сцені Театру на Лівому березі та на всеукраїнському небосхилі.

PS. Уявляю, що буде, коли вистава набере та розіграється!..