Станіслав та Ярослава – одна «дика» «Акула» на двох

Датою 11 березня 2017 року датована попередня прем’єра режисера Станіслава Мойсеєва на території України. Далі – тиша… Аж допоки у програмі XXX Міжнародного театрального фестивалю «Золотий лев» не з’являється мозгозламний анонс: Девід Мемет – Станіслав Мойсеєв – «Дикий театр».

Питань виникає одразу й безліч.
Зазначена вистава – новий проект «Дикого театру»…
Текст американського сценариста та лауреата Пулітцерівської премії Девіда Мемета…
Сценічний майданчик допрем’єрного показу – Трамвайне ДЕПО на львівському перехресті вулиць Вітовського, Сахарова та Героїв Майдану…

Хоча, локація трамвайного ДЕПО із «Диким театром» як раз поєднується…
А от як щодо всього іншого?

В спробі розібратися що до чого та як ці три бренди пов’язалися із собою, спілкуємося із режисером одразу після допрем’єрного показу, та із продюсеркою напередодні, власне, прем’єри.

Станіслав МОЙСЕЄВ

Станіслав МОЙСЕЄВ, український режисер

Пане Станіславе, Ваша остання постановка в Україні датована 2017 роком (якщо не помиляюся). В двох словах, як творче реалізовувались ці два роки?

Я поставив в національному Старому театрі в Кракові «Масару» Івашкевічуса. В Тбілісі , в театрі Грибоєдова – «Вассу Железнову» Горького. Також, мій акторський курс забирає немало часу…

Що було першим – п’єса, чи рішення постановки в «Дикому театрі»?

П‘єса.
Хоча, Ярослава і раніше говорила про запрошення, але це було, більше декларація.

Що з репертуару «Дикого театру» переконує, а що залишає байдужим?

Я би не став ставити оцінки різним за художнім і смаковим рівнем виставам театру. Мені здається, що ніша, яку заповнює «Дикий» обрана правильно, Максим Голенко, в кращих роботах демонструє добрий соціальний запал і небайдужість.

Чим захопив Мемет?

Девід Мемет – підступний автор, він майстерно приховує істинні наміри і ти, прагнучи, докопатися до суті, потрапляєш у різні пастки і лабіринти. Для мене це дуже цікаво і є ознакою справжнього, не імітаційного або однолінійного театру, який так люблять продукувати у нас.

Як проходив акторський кастинг?

Кастингу не було, я знав кого хотів на ці ролі.

Чим задоволені з допрем’єрного показу, та чи буде видозмінюватися вистава до київської прем’єри?

Враховуючи екстремальні обставини випуску вистави, нову локацію у Львові, яку ми вперше побачили за 2 дні до показу, я задоволений: браво Сергію Калантаю і Катерині Алексеєвій!

Ярослава КРАВЧЕНКО

Ярослава КРАВЧЕНКО, засвновниця «Дикого театру», продюсерка вистави «Акули»

Пані Ярославо, що стало основним поштовхом до запрошення Станіслава Мойсеєва на постановку?

Ми зі Станіславом Мойсеєвим давно знайомі. Колись саме він мене взяв на першу роботу в Молодий театр, де ми разом пропрацювали п’ять років, а потм продавжили співпрацю в театрі Франка. Тому поштовху не було. Ми просто зустрілись, він розповів, що хоче ставити, і ми вирішили зробити це разом.

Що найдичіше сталося під час підготовчого періоду?

Найдичіше – це скоріш до Станіслава Анатолійовича. Думаю, навіть людині з таким великим театральним досвідом дуже важко і дико працювати в умовах незалежного театру. Коли сцена дається на лічені години і хвилини, коли доводиться обмежувати свої творчі фантазії бюджетом і стояти в черзі на репетиційну кімнату. Процес адаптації був не легкий.

Ще на якомусь етапі, ми зрозуміли, що бачимо матеріал по різному. Я планувала, що у «Дикому» з’явиться вистава про те, як професор зловживає своїм авторитетом щодо студентки, і про те, як сьогодні це недопустимо. А Станіслав Анатолійович ставить про хижу студентку, що знищує професора. І та й інша історія – про авторитетність. Але ми її бачимо абсолютно по різному. Вмішуватися в процес не буду, бо у нас воля режисера і його бажання відпрацювати певні теми – головне.

Але ця вистава не буде «дикою» у звичайному сенсі.

Також цікаво, що будемо працювати на новому для нас майданчику – камерній сцені ТЮГу. Дякую Віктору Гиричу за те, що не злякався «Дикого», і з новими для нас акторами.

Яких режисерських імен чекати в наступному від «Дикого театру»?

Плани такі. В понеділок 25 листопада ми представимо роботу режисерки Наталки Сиваненко «Шрами», виставу Станіслава Мойсеєва «Акула» вперше зіграємо 9 грудня, і на завершення року свою виставу «Синя борода» презентує Ілля Пелюк.

У Новий рік поки не заглядаємо…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *