«Поминальна молитва» за Захаровим

Суботнім днем 28 вересні в стрічці новин з’явилося коротке ПОМЕР ЗАХАРОВ.
Тільки кілька хвилин тому, сидячи в глядацькій залі театрального фестивалю, слухав півсторінкові регалії членів журі, які у такий спосіб намагалися здаватися вагомішими…

А тут – всього одне прізвище, за яким – всесвіт.

Свій момент переходу з сопливого немовляцтва до підлітковості пам’ятаю дуже добре.
Нас з братом укладали в ліжка одразу після вечірньої казки. Допоки там випуск новин, прогноз погоди… А потім починалося найцікавіше на радянському телебаченні – вечірні телевізійні фільми.

Тож, я в ліжку… Сну ніякого… Двері відкрито, і з сусідньої кімнати батьків лунає якась незрозуміла дичина про якесь дивне «уно моменто», дзвінкі голоси кидаються заворожуючими «графами» та «Каліострами»… І тягне це просто магнетично.

З кроваті зліз разом з ковдрою. Навшпиньки дістався до дверного пройому. Заліг долі, замотався та став підглядати за тим, як дядьки у полосатих купальниках машуть бітком та говорять неймовірно смішні речі. Тут, власне, я і спалився – хіхікнув і не встиг сховати сміх у ковдру.

Тато повернувся в кріслі… Уважно подивився на замотаний кокон у дверях… Переглянувся з мамою та махнув заходити та сідати у більш зручний спосіб.

«Формулу кохання» так і додивився – встромившись посередині, закутаний в кріслі.
Саме Захаров ввів мене до того незвіданого світу, який починався після програми «Время»…

В самому театрі «Ленком» не був ані разу. Хоча, найтривалішу поїздку заради вистави подолав багато років саме на ленкомівське «Затемнення» (вистава не Захарова, і разом з тим).

У 2012 році останні гастролі театру ули в Києві. Тоді на сцені російської драми дивився «Вишневий сад», із яким не було цілковитої внутрішньої згоди.

Але всі ці роки тривала одна й та сама безперервна історія – поповнення захарівської колекції. Спершу маленькі фрагментики, згодом – вистави жахливої телевізійної якості (записані на VHS та безбожно пережаті). Потім все чіткіша й чіткіша картинка. Потім різниця у датах створення записів та акторських складів (той самий «Вишневий сад» – у двох різних версіях)… Ну і таке інше.

А сьогодні Захарова не стало.
Свій останній ювілей – 85-річчя – відсвяткував минулого жовтня досить пошлуватим концертом на сцені рідного театру (видно, телевізійний формат потребує особливого естетичного псування).

Тому, до віртуального меморіалу та у рубриці «Вистава у записі» – «Поминальна молитва» – те саме перше прочитання п’єси Григорія Горіна, яка Марк Анатолійович поставив на Євгена Леонова (у дублі, щоправда, грав Стєклов – але за Тев’є його так ніхто і не сприймав).

«…и пусть мое имя будет помянуто лучше со смехом, нежели вообще не помянуто» (С)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *