Конкурсна кухня. Директорсьво в театрі Заньковецької

Минулого разу було про комісію у Департаменті культури веселеньке (та сумненьке одночасно), а сьогодні – про ще більш цікаве у Міністерство культури України.

Днями обирали нового старого директора Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Не полишало стійке враження статичної циркової вистави у кабінеті Міністерства культури. Рівень додержання та виконання формальних вимог вийшов на певний рівень – самі конкурси продовжують виглядати не більше ніж формальністю.

Тепер про враження більш детально.

Розділ 1. КАНДИДАТИ

Для мене до сих пір лишається загадкою, як можна не знайти кандидатів на крісло закладу національного значення.

Вживаю саме слово «знайти», бо за формальними ознаками навколо посади точилася боротьба – цілих три претенденти – діючий директор, художній керівник та юрист на пенсії.


Щодо мотивації першого – усе цілком зрозуміло – «помирать нам рановато, есть у нас еще дома дела». Мотивація другого, зважаючи на вік, здається досить дивною. Судячи з мотиваційного листа третього – «іду на Ви!» – гра у рятувальника.

Три кандидати на посаду директора Національного театру – сміх, а виходячи із фахової підготовки – безстримний сміх (направду, з такими підходами досить великі сумніви щодо швидкого вивітренню із театру існуючого сморіду розкладання на фоні вікових традицій).

Розділ 2. РІВЕНЬ ПІДГОТОВКИ

Вчергове від перегляду засідань комісій, ловлю себе на думці, що тичуться бідненькі, немов сліпі кошенята, по одному й тому самому сценарію.
Трясця тій системі, яке неспроможна відпрацювати елементарну систему підготовки комісії. Мене вожатим у табір готують щільніше, ніж кандидатів.

Або більш доречний приклад – конференція TED – представницький та шанований захід, з якого хочу зупинитися лише на одному моменті – підготовці спікерів. Крок перший – перевірка та уточнення усіх вимог до кандидата. Крок другий – структурування та акцентування виступу (віджимання води та акцентування на головному). Крок третій – репетиція виступів та іх корегування у разі потреби (робота у сфері медіатренінгу, таймінгу тощо). І це мова йде лише про окремий разовий виступ у рамках конференції. А тут у міністерстві група шанованих людей займаються виявленням стажу роботи у відповідності до норм законодавства. Серьозно?! Давайте й надалі хірургічним ножем відкривати консервні банки – у нас є на то і час, і ресурси!

Розділ 3. СОРТУВАННЯ КАНДИДАТІВ

Відсутність елементарної підготовчої роботи із претендентами призводить до формалізації процесу конкурса як такого. Ціле засідання та цілу добу втрачено лише тому, що кандидат (до слова, юрист) не надає підтвердження свого стажу роботи у культурі. І це цілком законна вимога (якість відео – по-міністерські ідеальна, а за фактом – ілюстрація назви нової вистави Дикого Театру, але про то трішки нижче).

І ще більш цікава історія із відсутністю перевірки кандидатів на наявність справ у суді. У відкритому доступі матеріали мінімум однієї справи по ще одному кандидатові, які унеможливлюють його допуск за все тим самим чинним законодавствов (Закон про культуру).

Тобто, з притомних до проходження – одна-однісенька кандидатура пана Стригуна (хоча про притомність його програми буде нижче).

Розділ 4. ТЕХНІЧНА СТОРОНА ПИТАННЯ

От тут вже точно на саботаж схоже. Закон забов’язує зробити відеозапис – будь-ласка. Але у ньому жодного слова про його адекватність. Викласти відеозапис із відсутністю будь-яких маркерів часу – виконано. Обрати саму ледь-ледь працюючу камеру (або, припускаю, постфактум знизити якість опублікованого запису) та видати цей непотріб за виконану роботу – виконано. Й досить не зрозуміло як до цього ставитися: #зрада чи #перемога? Як на мене – відверте знущання! І знущання, яке, цілком достойне внутрішнього розслідування, та, було б не пагано, з інформуванням громадськості за його результатами.

Порівняємо два відеозаписа.

Made in Міністерство

Made in приватним спостерігачем

У мене лише одне менеджерське питання – якщо настільки криворуко працює технічний відділ Міністерства, то чи варто сплачувати за таку роботу взагалі? У бізнесі це вважається неліквідом, і такий бракороб платні не отримує, переробляє роботу (якщо таке можливо) власним коштом, та отримує негативні відгуки по ринку. Це називається НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. А серед побаченого – навпаки – БЕЗКАРНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Чому розчути спікерів не можливо навіть через навушники та на максимальній гучності?
Чому доповідача у міністерському записі не видно взагалі?
Та головне, хто несе за цю халатно виконану роботу відповідальність?

Розділ 5. ПРОГРАМА РОЗВИТКУ

У цій частині – сум найсумніший.
Два кандидати, яких допустили до представлення своїх робіт, грають у якусь тільки їм відому гру, яка жодним чином не відповідає ані здоровому глузду, ані тезовим вимогам законодавства.

Виступ пана Мацяка – розмова про очевидне. Єдине питання, яке лишається – чому такі очевидносні до сих пір не введені у роботу театру за роки попереднього керівництва Андрія Олександровича? Як на мене – то суттєвий ґеп у відсутності публічної звітності керівників за певний період своєї роботи. Але, разом із тим, діючий директор не мав би права озвучувати тези, які сам не виконав у минулому періоді, щоб зробити вигляд, що втілить їх у майбутньому. Або це виглядає не інакше, як якийсь сюр.

Виступ пана Стригуна – зіграна чергова сценічна роль, де усе погано, навзрид, після чого – акт самопожертви, якщо не я, то хто? За відверто театральною роллю адміністратор не проглядається взагалі.

Конкретики, дій, розрахунків та решти необхідної аргументації наявності притомної програми не надано жодним із кандидатів (можливо, було щось більше у папірцях на столі, але відкритого доступу до цих документів, нажаль, немає).

Розділ 6. ТРИ СКОРИНКИ

Три аркуша паперу!
Карл, ТРИ АРКУША ПАПЕРУ вимагає Міністерство культури України до заявки + конверт із марками.
Безперечно, це рівень!

Що ж маємо у ПІДСУМКУ?

Комісія, як єдиний важіль – одноголосне зняття певного кандидата, одноголосна байдужість до виступу певного кандидата, одноголосне обрання певного кандидата. Тобто, шановне панство просто просиділо штані (хтось – спідниці) у міністерстві, не більше. А де ж була робота комісії (чи була взагалі комісія, а не актори-статисти, які як маріонетки, голосували за завчасно погоджене рішення)? Та де буде робота Національного театру протягом наступних п’яти років із такими виборами?

PS. Продовжую й надалі слідкувати за копирсаннями культурного болота.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *