Корупційні «Тимчасові незручності»

В огляди «Театральної риболовлі» окрім самих вистав досить регулярно потрапляють видимі частини айсбергу механізмів театрального функціонування. Під розгляд потрапляє і досить суперечливе законодавство, і далека від досконалості виборча система, і феєрія навколо премій і фестивалей

Театральна спільнота – зменшена проекція держави. За бажанням, цілком можливо віднайти аналогії, дослідити та спрогнозувати певні процеси

Свій погляд на політичні процеси в країні планує представити в рамках документального перформансу «Тимчасові незручності» режисер Павло Юров. Вистава відбудеться 3 квітня на Сцені 6. А вже сьогодні говоримо із режисером про корупцію, державу та театр

Про театр

Театральна спільнота в Україні залишається у більшості працівниками державного сектору. Я маю дуже мало уявлення щодо того, яким чином оперує державний театр інфраструктурно всередині. Завжди намагався триматись на відстані від нього, оскільки не бачив там можливостей для себе реалізувати задумане, побоювався опресивних стосунків з керівництвом, та сприймав роботу там, як обслуговування інтересів домінуючої групи всередині театру. Мене також пригнічувала матеріальна складова такої роботи. Підозрюю, що як і будь-яка державна установа, театр є враженим використанням службового положення заради особистих інтересів. Я не дуже цікавлюсь плітками та інтригами (а грунтовних розслідувань ще не бачив), але й до мене доходили історії про подвійну бухгалтерію та непрозорих директорів.

Мистецтво, так само, як і реклама і освіта, оцінюється максимально суб’єктивно. Довести, що саме ця робота має саме такий вплив і такі наслідки майже неможливо. Відповідно, кошти на виробництво вистави можуть бути у діапазоні, наприклад, від 10 до 100 тисяч гривень. І за ту і за іншу суму можна зробити постановку. Будь-який бюджет можна оптимізувати на користь економії. Це обмежує рівень художнього виконання (від рівня запрошених митців до якості матеріалів для виробництва сценографії), але вистава може бути зроблена. Різниця у сумі вартості залишається десь між управлінням культури, що виділяє бюджетні кошти, і сценою. Звичайно, всюди можливі помилки і невдалі проекти. Втім, у більшості випадків, на мою думку, державна підтримка сприймається не як інвестиція, а як можливість засвоїти кошти.

Як на мене, конкурсна реформа в театрі працює погано, тому що за рахунок радянського підходу до організації справи ротація кадрів майже не відбувається. Відповідно, навіть якщо зараз оголошується конкурс, то часто крім чинного керівника немає відповідних кандидатів. Люди, які отримують відповідний досвід, завдячують цим керівнику і не йдуть проти його волі (або погоджуються підігравати, щоб створити імітацію вибору); люди, які мислять вільно «не допускаються» до подібного досвіду. Тому такі посади стають доступними переважно або через смерть керівника або через маніпулятивну організацію просування, включаючи домовленості з іншими кандидатами та членами відбіркової комісії.

Про корупцію

Є дві теми, які є надважливими для мене з 2014 року ― конфлікт на сході України та корупція. Від справжнього масштабу корупції в українському суспільстві стає страшно. На мій погляд, ключова проблема полягає в тому, що українське законодавство та соціальні інститути працюють за радянською системою, яка була створена не для того, щоб обслуговувати та захищати інтереси громадян, а задля забезпечення власного існування. У той же час мені видається наївним бажання українських борців із корупцією повністю викорінити її як явище. Корупція існувала в усі часи та в усіх суспільствах ― від Давньої Греції до країн сучасної Західної Європи. Більш реальна ціль ― зменшити рівень корупції до такого, що дає реальну можливість для демократичних змін у країні.

Про виставу

На початку створення вистави «Тимчасові незручності» було два медійних кейси: про мера Полтави, який намагається впливати на рішення суду, і скандально відомого суддю, який своїм рішенням забирає квартиру у киянина. Перформанс обертається навколо двох полярно протилежних за характером ситуацій, що складаються з інтерв’ю, документів та відео матеріалів. Це — висловлення про побутову та державну корупцію, про опір та незахищеність людей, про прагнення відстояти честь та гідність, про неможливість керувати власною долею, про засудження та виправдання.

У виставі ми намагаємось переосмислити хабарництво як на державному, так і на побутовому рівні, піддаємо сумніву власні переконання, приєднуємось до «процесу засудження», окреслюємо хиткі принципи за допомогою тілесних відчуттів та іронії щодо свого корумпованого минулого.

Досьє T-fishing

Павло Юров— незалежний режисер, актор, куратор, драматург, учасник фестивалів та резиденцій у Європі та Канаді. Засновник проекту «ДрамПортал. Читки-перформанси сучасної драматургії». З 2014-го року працює у форматі документального театру, шукаючи і пробуючи різні засоби, як говорити у театрі на соціальні теми, зокрема, про Майдан і конфлікт у Донбасі, європейські демократичні цінності, суспільну рівність, театральну сферу, корупцію, шахтарську працю.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *