Промовисті імена в шекспірівських творах

Тетяна Некряч (канд. філол.наук, доцент)
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

«Що в імені моєму?»: промовисті імена в шекспірівських творах як проблема перекладу
(до 450-річчя з дня народження Вільяма Шекспіра)

продовження (початок тут)

Торкнімося однієї, суто конкретної проблеми – відтворення в українських перекладах красномовних імен у творах Шекспіра, його стилістичних антропонімів. Навіть при побіжному читанні стає очевидним, наскільки виграє переклад красномовних імен, імен з прозорою семантикою у повному українському Шекспірі порівняно з аналогічним російським виданням. На відміну від авторів російських перекладів, які здебільшого нехтували змістовною стороною промовистих імен, пропонуючи натомість просте транскодування, українські перекладачі прагнуть відтворити образність, семантику і вмотивованість власного імені, а тим більше прізвиська.

Традиція передавати власні імена з прозорою семантикою тільки застосовуючи тактику транскодування неминуче збіднює художній твір. Неодноразово відзначалося, що відмова від спроби відтворити у перекладі образний складник промовистого імені і водночас зберегти його національну форму, знижує естетичний вплив художнього твору.

Про що говорять вітчизняному читачеві прізвища Шеллоу і Тершит (В. Шекспір), Сніруел, Бекбайт і Снейк (Р. Шеридан), або Шарп (В.М. Теккерей)? Не більше, ніж англійцеві такі прізвища літературних героєв, як Скалозуб  і Молчалін (О. Грибоєдов), Собакевич і Коробочка (М. Гоголь), Мозгляков, Смердяков, Свідригайлов (Ф. Достоєвський), Крестовоздвиженер (І. Ільф).

Перекладачеві нелегко знайти золоту середину – передати промовистість імені, не порушуючи його іншомовного оформлення. Втім, саме цей складний шлях обрали перекладачі і редактори українського видання повного Шекспіра.

Прізвища з прозорою семантикою зустрічаються переважно в комедіях і подекуди в історичних хроніках великого драматурга. Це пояснюється, головним чином, впливом середньовічної фольклорної традиції, якій була притаманна алегоричність. Щоправда, частина промовистих імен у Шекспіра – латинського походження (МальволіоБенволіо, Просперо, Леонато): глядачі в театрі «Глобус» безпомилково сприймали прихований смисл цих імен. Латина на той час хоч і не була вже мовою міжнаціонального спілкуванні і Європі, проте ще доволі міцно утримувала свої позиції. Очевидно, що ці імена варто саме транскодувати, не намагаючись розкрити їхню семантику, скажімо, перетворювати Мальволіо на Зловоліо, а Бенволіо – на Доброволіо, оскільки сучасний пересічний англієць, читаючи Шекспіра, сприймає лише звукову оболонку даних імен. Інша справа з іменами суто англійськими.

Беззастережного схвалення заслуговує спроба українських перекладачів відтворити промовисті імена дійових осіб творів Шекспіра зі збереженням їхньої образності. Особливо вдалими видаються переклади імен з прозорою семантикою в хроніці «Генріх ІV» (пер. Д. Паламарчук), у комедіях «Віндзорські жартівниці» (пер. О. Сенюк) та «Дванадцята ніч» (пер. М. Рильський). Ці перекладачі, виявляючи неабияке чуття до Шекспірового слова, проникливість та винахідливість, зуміли блискуче розв’язати проблему, яка багатьом могла здатися непосильною.

Багато англійських прізвищ та імен не мають характерних афіксів, що і робить можливим використання іменників як прізвищ. В українській мові ситуація подібна до англійської: серед українських прізвищ чимало предметних, безафіксальних, наприклад, Сковорода, Кочерга, Бандура, Скрипка, Вірьовка. Імена персонажів у Шекспіра, що називають предмет, якість або ступінь (Snare, Verges, Overdone, Sly, Quickly), сприймаються у вихідній культурі саме як прізвища, які не потребують додаткового оформлення. Це і створює специфічні труднощі для перекладача, адже тут важливо не перетворити прізвище на прізвисько, як це вийшло у Б. Пастернака в його перекладі «Генріха ІV», де рекрути у цілком офіційній ситуації називаються Телок, Лишай, Облако. М. Рильський та Д. Паламарчук знайшли значно більш вдалі відповідники. Пришелепкуватий і млявий суддя Robert Shallow (shallow – обмежений, поверхневий) стає Робертом М’ялоу. Невгамовний веселий ненажера Sir Toby Belch (belch – гикання) з’являється під іменемТобіо Гик, хворобливий боягуз Sir Andrew Aguecheek (ague – лихоманка) отримує ім’я Андреа Тряс. Christopher Sly (sly – хитрий) стає Кристофером Пройдом. Метка проноза Mistress Quickly («The Merry Wivesof Windsor», «HenryIV», «HenryV») фігурує як пані Спритлі (quickly – швидко, прудко, спритно). Нагадаймо, що в російських перекладах ці прізвища традиційно транскодувалися, і це призводило до втрати важливої авторської характеристики того або іншого персонажа. Коментарі до п’єс іноді розкривали приховані смисли, але як зрозуміти театральному глядачеві, що, скажімо, ім’я Doll Tearsheet (Doll лялька, а  tearsheet рви простирадло) натякає і на зовнішність цієї особи, і на її нестримний темперамент, і на найдавнішу професію, якщо в Пастернаковому перекладі її названо просто Доль Тершит? А от Д. Паламарчук «перехрещує» її на Доллі Продран. Не можна сказати, що тут обійшлося без втрат, особливо порівняно з напрочуд вдалим пані Спритлі, проте образний компонент імені частково збережений. Перекладач слушно відмовився від мало креативного транскодування, як і від буквального перекладу, котрий зробив би з імені прізвисько.

Безумовно вдалим слід уважати переклад прізвищ рекрутів у другій частині «Генріха ІV». Їхні прізвища являють собою щось середнє між родовим ім’ям і влучним прізвиськом (до речі, чимало прізвиськ лежать в основі родових імен, тобто прізвищ). З одного боку, вони вже набули офіційного статусу, з другого – вказують на визначальні ознаки відповідного персонажу, що є суттєвою допомогою для актора у створенні сценічного образу: Mouldy (пліснявий, поцвілий), Shadow (тінь, напівтемрява), Wart (бородавка, наріст), Feeble (кволий, немічний, слабкий), Bullcalf (бичок). Б. Пастернак у своєму перекладі передає їх як прізвиська – Грибок, Облако, Немочь, Лишай [2, 131]. Д. Паламарчук надає їм більшої схожості з прізвищами, при чому образність повністю зберігається. Дійсно, Струп (Feeble) набагато краще, ніж Грибок або Слизь, передусім тому, що фонетично нагадує поширене англійське прізвище Скруп. Нуйвіл (Bullcalf) [1, Т.ІІІ], що легко розпадається на «Ну й віл!», співзвучне з такими прізвищами, як Невілчи Гудвіл. Немітч (Feeble) перегукується з прізвищем Севідж. Fang (ікло, зубець) та Snare (пастка, сильце), що найчастіше перекладалися російською мовою як Клещі Коготь, в українському перекладі називаються Пазурі Гак– суголосно з прізвищами Парсоні Гак. До цієї ж групи належать кумедні персонажі «Віндзорських жартівниць»: Довбен (англ. Rugby), Бевз (англ. Simple), Нікчем (англ. Slender) – порівняймо з Доббін, Беббз, Мітчем відповідно [3]. А у перекладі Марії Тобілевич, який було надруковано у 1964 році, ці прізвища передаються транслітерацією: Регбі, Сімплта Слендер, що, безперечно, нівелює їхню образність [див. 4].

Деякі промовисті імена у перекладах шеститомника набувають, сказати б, іноземного забарвлення, свого роду акценту – італійського чи іспанського, однак без втрати образного складника. Так, драмі «Міра за міру» (пер. Д. Білоус) кат Abhorson(abhor– відчувати огиду, відразу, ненависть) виступає як Потворра(пор. з Саморра, Каморра), MistressOverdone(overdone– перепечений, перебільшений) – як пані Переспіла, Froth(froth– піна, марнослів’я) – як Пінна, що не руйнує колориту п’єси, в якій діють Ізабелла, Анджело, Луціо.

У деяких випадках, однак, зокрема у перекладах комедій «Сон літньої ночі» (пер. Ю. Лісняк) та «Марні зусилля кохання» (пер. М. Литвинець) промовисті імена персонажів відтворювалися як прізвиська, без жодних намагань уподібнити їх до прізвищ. Це свідчить радше про деяку непослідовність саме редакторського колективу, а не про нездатність перекладачів знайти яскраві і витончені рішення, які ми знаходимо у М. Рильського, Д. Паламарчука, О. Сенюк чи Д. Білоуса.

Щоправда, можна припустити, що імена «афінських» ремісників у комедії «Сон літньої ночі», захоплених ідеєю аматорського театру, і слід передавати як прізвиська, котрі відображають основну професію або зовнішність кожного (Клинець, Навій, Дудка, Замірок), не перетворюючи їх на англізовані прізвища. Адже тут дія відбувається хоч і в дуже умовних, але Афінах. Натомість, відмова пошуку адекватних форм промовистих імен в «Марних зусиллях кохання» навряд чи обґрунтована. Напевне, можна було б знайти вдаліші відповідники для імен Moth, Costard, і Dull, ніж Метелик, Довбешкаі Тупак, – досить згадати Бевзаз «Віндзорських жартівниць» у перекладі О. Сенюк.

Якщо ж ідеться про історичних осіб, якою б прозорою не була семантика їхніх імен, якою б сильною не була для перекладача спокуса винайти цікаве рішення, нічого, крім транскодування або історичної транскрипції запропонувати не можна. В історичній хроніці «Річард ІІ» Шекспір охоче і вдало каламбурить на імені Johnof Gaunt. Герцог Ланкастерський, син Едуарда ІІІ, повновладний правитель Англії за часів отроцтва свого небожа Річарда ІІ і батько майбутнього короля Генріха ІV Болінгброка увійшов в історію як Джон Ґант, і це ім’я не може підлягати жодним перетворенням у перекладі. Шекспір обігрує прикметник gaunt знесилений, виснажений, змучений. На смертному одрі старий Ґант виголошує монолог, побудований на каламбурі:

Oh, how that name befits my composition;
Old Gaunt, indeed; and gaunt in being old…
Gaunt am I for the grave, gaunt as a grave…[5: 385]

що викликає здивовано-іронічну репліку короля Річарда:
Can sick men play so nicely with their names? [ibid].

Очевидно, нікому не спаде на думку перетворювати Джона Ґанта на Худа, Кволоучи Слаблі. Його ім’я – історичний інваріант. Створювати каламбури на імені Ґант дуже важко. Перекладачі шукають компромісів, компенсаційних засобів, проте в жодному з відомих мені перекладів «РічардаІІ» не вдалося передати “чорного гумору” оригінальних каламбурів. Український перекладач В. Струтинський пропонує доволі штучний каламбур  Здоров’я Ганта? Хоч хваліть, хоч ганьте[1, т.ІІІ: 103], а з наступної репліки короля Річарда, цілком  зрозуміло, зникає згадування про імена.

Іноді, на жаль, перекладачеві бракує розуміння латентних смислів імен у Шекспіра. Так, не може не викликати подиву те, що у перекладі комедії «Як вам це сподобається» О. Мокровольський з якихось таємничих міркувань змінив ім’я пастушки Одрі (Audrey) на Адель. Така заміна далеко не безневинна. По-перше, в коментарі до цієї комедії, написаному О. Алексеєнко, пастушка зветься все ж таки Одрі, як і у Шекспіра, що призводить до непорозуміння: адже ніякої Одрі серед дійових осіб у даному перекладі немає. По-друге, за часів Шекспіра ім’я Одрі мало чітке соціальне забарвлення [6, 23]– воно було переважно розповсюджене у селянському середовищі. Щоправда, сьогодні це ім’я втратило свої соціально-статусні індикатори і вже не сприймається суто простонародним, але у сучасників Шекспіра воно утворювало цілком однозначний асоціативний шлейф. По-третє, шекспірівська Одрі давно вже стала в англійській літературі «провербіальною», джерелом інтертекстуальних алюзій.

Але в цілому переклади у шеститомнику Шекспіра – це взірець майстерного, глибокого, любовного володіння усіма тонкощами української мови. Творчі здобутки плеяди перекладачів сягають значно далі лише передачі промовистих імен, але і на цьому прикладі стає зрозумілим високий рівень їх відповідальності і креативності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Шекспір В. Твори: В 6 т. – К., 1984 – 1986.
  2. Шекспир В. Избранные произведения. – М., 1953.
  3. Рыбакин А.И. Словарь английских фамилий.– М., 1986.
  4. Шекспір В. Твори: В 3 т. – К., 1964.
  5. Shakespeare, William. The Complete Works. – L., 1977.
  6. Thewes R. Name Your Daughter. – L., 1970.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *