Пошук «Чорної п’ятниці» в «чорному» театральному просторі
Незалежно від того, чи вірять люди театру в маркетинг, чи не дуже, маркетингові інструменти з’являються в нових театрах із економічно освідченими менеджерами, та поступово проникають і до заскорузлого академізму.
Тож, у переддень Чорної п’ятниці говоритимемо про інструменти роздрібної торгівля, звісно, на театральних кейсах.
Тож, квиткове господарство в театрі, яке працює на B2C – та сама роздрібна торгівля, до якої з другої половини минулого століття й почали застосовувати термін «Чорна п’ятниця» (великі розпродажі із суттєвими знижками, які магазини влаштовували після Дня подяки в США).
Українські традиції подібних розпродажів – набагато скромніші – ще й десяти років немає.
Ну а театральному сегменту ще тільки належить розібратися в працюючих механізмах.
А що із реалізацією театральних квитків поза стандартного продажу в касах та квиткових операторів?
Ніша покупонів – доля найбільш невідомих театрів, які у такий спосіб отримують можливість бодай заявити про себе на порталах широкого вжитку.
Випробування цінових моделей спостерігається в Театрі драми і комедії.
Так, у вересні в касі театру була змога придбати два квитки за ціною одного, в жовтні працювали із визначенням «товару місяця» з відповідним встановленням на нього спеціальної ціни.
Термін «френдлі» активно увійшов до театрального вжитку завдячуючи комунікації Дикого театру із своїм глядачем (до слова – унікальне для України явище, коли театр власними зусиллями створив свого глядача, а не отримав у спадок поколінь).
Час від часу «френдлі» зустрічаються й у інших театрів. Практика має розквіт у проектів, дотичних до Сцени 6. З найсвіжішого – «Нічого святого».
І, власне, єдиним театром, який до Чорної п’ятниці пропонує своєму глядачеві насправді спеціальну пропозицію, виявився ProEnglish Theatre.
Коротка сутність запропонованого абонементу – пакетний продаж 10 квитків загальною вартістю 500 грн., та терміном дії протягом сезону.
Можливо, пояснення цьому в тому, що більше маркетингової літератури – англійськомовні, або ще простіше – театральний менеджмент що не знає про наявні альтернативні інструменти продажу, або їх заробітна платня не прив’язана до наповненності глядацької зали.
