Театральні стежки Коломиї

До театральних підсумків минулого сезону увірвався вихор з Франківщини. І якщо до непересічних заходів обласного центру театральна спільнота почала звикати, то місто Коломия, яка потрапляє у ТОР-5 міст за кількістю випущених за сезон прем’єр – це привід зосередженого дослідження передумови до такого схожєення театральної Коломиї.

(!!!) Варто попередити, що розібратися в усіх коломийський театральних іменуваннях-перейменуваннях – справа не з простих. Якщо цей факт не лякає – тоді вперед історичними сходинками!

Відлік своєї театральної історії Коломия веде від «весни народів» 1848 року, коли австрійська революція стає поштовхом українському національному рухові. За твердженням члена-кореспондента НАМ України Ростислава Пилипчука, у Львові на той час не було ще українських мистецьких сил, які б взяли на себе ініціативу створення театру, не те, щоб професійного, але й аматорського. Оскільки орган українського самоврядування – Головна руська рада із центром у Львові, мала серед окружних філій найміцнішу у Коломиї, то саме Коломийська рада взяла на себе першу ініціативу. Перший виставу українською мовою на Галичині зіграли 8 червня (27 травня за старим стилем) 1848 року гуртківці, які зібралися навколо українського просвітителя – священика Івана Озаркевича.

Перший репетиційний період тривав півроку та завершився прем’єрою комедіо-опери «Дівка на виданню, або На милуванє нема силування». За словами Івана Франка «Іванові Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірським киптарі». В основі постановки, звісно – «Наталка Полтавка».

Театральний колектив у Коломиї формується зусиллями ентузіастів за участі місцевої інтелігенції («Товариство акторів під предводительством Ляйтнера»). Іван Озаркевич виступає у цьому колективі артистичним директором. Режисером новоствореного театрального утворення став цісарсько-королівський поручик полку мисливців графа Сірмаї Алоїс Ляйтнер. Прем’єра другої вистави «Жовнір – чарівник» («Москаль – чарівник» Котляревського в інтерполяції Озаркевича) відбулася у липні 1848 року. Автором українського Гімну, Михайло Вербицький, написав музики до вистави.

Відомості про перші гастролі датовані 19 жовтня 1848 року, коли Озаркевич привіз колектив до Львова, де коломийці зіграли «Дівку на виданню» перед делегатами конгресу української інтелігенції. З цього приводу Іван Франко говоритиме, що саме ця подія започаткувала український театральний рух в Галичині.

Із 1864 року Коломийський театр перетворюється на професійну мандрівну трупу під назвою «Руський народний театр» при товаристві «Руська бесіда» та обслуговує міста і містечка не тільки Галичини, але й Буковини.

Чергове перейменування приходиться на 1879 рік. Статут «Першого літературно-драматичного товариства ім. Григорія Квітки-Основ’яненка» передбачає постановку однієї вистави на місяць, та вже протягом року з’являються понад двадцять прем’єрних вистав у постановці драматурга Ісидора Трембицького, колишнього актора театру «Руська бесіда», який став організатором та художнім керівником цього товариства. З 1888 року оселяються в Коломиї та продовжують роботу в місцевому театрі колишній директор «Руської бесіди» Іван Біберович і примадонна театру Іванна Біберович. А вже з 1900 року Коломия започатковує перший український оперний сезон – тодішній директор «Руської бесіди» Йосип Стадник ставить оперу «Кармен» Жоржа Бізе.

Переназиваний 1911 року «Театр ім. Івана Котляревського» відкривається, звісно, «Наталкою-Полтавкою». Згодом – перерва на період воєнних дій, після чого відновлення роботи вже під назвою «Український народний театр ім. Тобілевича» (1916 р.). Театральні очільники цього періоду – Олекса Скалозуб та Дмитро Николишин – гуртують навколо себе талановиту молодь – зокрема, в 1919 році до театру приходить Микола Бенцаль (який за 10 років очолив театр), а в травні 1929-го до Коломиї переїжджає Ярослав Барнич – майбутній автор «Гуцулки Ксені» бере активну участь у якості музичного керівника театру.

Наступні п’ять років пройшов під знаком роз’єднання та з’єднання. У 1933 році з трупи Театру ім. Тобілевича відокремлюється частина колективу під керівництвом Володимира Блавацького в новоутворений молодий театр «Заграва». А вже 1938-го, шляхом злиття Театру ім. Тобілевича із «Загравою» отримують Театр ім. Котляревського. Цього разу прем’єрною стала «Маруся Богуславка» Старицького (постановку Бенцаля і Блавацького зіграли 9 вересня 1938).

Театральна Коломия за Радянських часів отримала «Коломийський драматичний театр», основу якого склали актори Театру ім. І. Котляревського та випускники українських театральних вишів. Художнім керівником стає Мефодій Плужник.

Під час Другої світової під керівництвом Івана Когутяка працює «Український окружний театр» у репертуарі якого заборонені німцями твори – історична драма «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської, «Тріумф прокурора Дальського» К. Гупала. Станом на 1943 рік театр налічував понад сто осіб, мав власний оркестр із 30 музикантами та танцювальну групу – Гуцульський балет під керівництвом Ярослава Чуперчука. Часопис «Львівські вісті» за 10 грудня 1943 р. писав: «Щоб заангажувати до провінційного театру 125 осіб, треба мати відвагу і довір’я, що українське суспільство допоможе рідній культурі та її працівникам».

Яскраві імена театру того періоду – Оксана Затварська (в театрі з 1941 по 1962 роки, понад 150 ролей, безкінечна любов театральних шанувальників, звання заслуженої артистки України), Василь Симчич (розкрився як актор та режисер. Коломийські театральні напрацювання згодом з’являться в українському кінематографі – «Білий птах з чорною ознакою», «Захар Беркут», «Мій ніжний і ласкавий звір»…)

Аж от, під новий 1963-й рік (а точніше 23 грудня 1962-го) владним рішенням театр втрачає статус державного, та офіційно припиняє існування. Діяльність продовжується в статусі самодіяльного колективу, згодом – Народного.

Новітня історія Коломийського драмтеатру розпочинається з грудня 1989-го, коли рішенням міської ради відновлюється професійний статус театру.

Станом на 2019 рік в Коломиї діючими є шість театрів. Державним є Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. Івана Озаркевича. Приватної форми власності є театр «Соломія» (засновниця – Мар’яна Кодіна-Іванович). Громадська організація «Мистецьке об’єднання Franco-pro» (Franco-театр, засновниця – Ірина Ярмоленко). Крім того – три аматорські колективи – Народний аматорський драматичний театр ім. Василя Симчича, Народний театр поезії «Орфей» та Народний театр сучасного танцю «Ерідан».

Лідерські показники театрального сезону – у театра «Соломія», про феноменальну працездатність якого – наступного разу.

PS. В оформленні допису використані у тому числі фотоматеріали сайту https://teatr.kolomyya.org/

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *