2019 рік українського театру. Вистави–ювіляри

Вистава народжується, яскраво та гучно справляється прем’єра, після чого вона відправляється у плавання репертуарною афішею. І скільки заплановано бути тій чи іншій виставі – залежить від багатьох складових. Одні обмежені авторськими правами, і сходять з репертуару по завершенню контракту. Інші напряму прив’язані до конкретних акторів, їх акторської форми. Ще в інших можуть відбуватися вводи та поновлення протягом багатьох поколінь виконавців. Тому й зустрічаються серед вистав довгожителі, які відзначають свої соті-п’ятисоті покази, 10-20-ліття на сцені…

Ювілеї вистав

Принципів ранжування театральних довгожителів декілька. Або за віком від дати прем’єри, як, прикладом, 10 років «Мертвим душам» Ігоря Славинського в Театрі на Подолі (прем’єра відбулася 14 квітня 2009), 20 років «Шельменко-денщику» Петра Ільченко в Національному драмтеатрі Франка (15 жовтня 1999).

Вік «Мадам Баттерфляй» в Одеській національній опері визначили у 115 років, яку і відзначили 17 лютого, в день, коли 1904 року відбулася її прем’єра в театрі.

Інший інфорпривід – круглі дати показів. Соті «Мишоловка» Ірини Кліщевської в Театрі «Колесо» (19 липня), «Увертюра До побачення» Андрія Приходька в Національному драмтеатрі Франка (21 червня) або «Лист Богу» Ігоря Славинського (4 червня) чи «Сто тисяч» Віталія Малахова (21 квітня) в Театрі на Подолі.

Третю сотню розміняла «Корсиканка» Олексія Лісовця в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра (29 жовтня показали 200-у виставу). Режисер Петро Ільченко 28 червня в Драмтеатрі Франка випустив «Кайдашеву сім’ю» у 250-й раз.

Зустрічалися 2019 року і запівтисячні рекордсмени.
Виставу «Сватання на Гончарівці» Віктор Шулаков поставив на сцені Молодого театру у серпні 1985 року (!!!). 24 травня на сцені театру відбувся її 600-й показ.

Але мало хто може зрівнятися із виставою «За двома зайцями» Житомирської муздрами ім. Івана Кочерги. Вистава Григорія Артеменко відкрила 25 вересня 76-й театральний сезон своїм 1000-м показом вистави (!!!).

Прощання із виставами

Довгий чи короткий шлях відпущено виставі, але кожна доходить до моменту прощання зі сценою. Одні вистави зніматься тихо й непомітно. Наприклад, у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра пішла в історію вистава Дмитра Богомазова «Карнавал плоті» 2012-го року випуску, крізь Войцека якого пройшло три покоління виконавців (Віталій Лінецький, Олександр Кобзар, Юрій Радіонов).

Для інших влаштовують вечір спогад («Приборкання норовливої» Сергія Данченка в Національній драмі Франка),

…анонсують останній показ, як, наприклад, «Як не стати порохом» Ореста Пастуха в театрі «Золоті ворота», або «Патріс» Дмитра Захоженка в Театрі «Актор».

Щемливим спогадом на своїй сторінці у фейсбуці анонсував фінальний показ свого режисерського дебюта «Кін IV» Анатолій Хостікоєв на сцені Театру Франка (детальніше тут).

А з виставами «Дикого театру» на порталі «Театральна риболовля» почала виходити рубрика «Веселі поховання». Адже народження вистави – дата прем’єри – таке саме свято для театралів, як і останній її показ. І дуже круті театри, які знаходять можливість дати глядачам віддати шану своїм улюбленцям.

Тож, «весело поховали» «Асексуалів» із Ігорем Білицем,

…та із Катериною Башкиною виставу «Ми всі дорослі люди».

PS. Очевидно, що ювілейних або знятих вистав – врази більше. А от чи була спроба використати цей інфопривід у театрів, які не потрапили до огляду? Питання відкрите…