Ключ до театру з Іриною Запольською. Зустріч перша. Театр для дітей і соціологія

Відповідь на запитання чому театр для мене – ключ енергії та невичерпний простір досліджень, я знайшла, коли дізналася, що вперше спостереження мистецтва скуштувала у віці двох років. Перегляд фільму «Айболит-66» (реж. Ролан Биков) відкрив мені таїну гри. І хоча дійство відбувалося в недосяжній площині екрану, я вдихнула саме театральний код, бо не сюжет закарбувався в моїй пам’яті, а процес творення простору. З того часу магія гри та синергія дійства здається мені важливою складовою пізнання світу.

Інтерес театрознавця окреслив розгадування налаштувань сучасного театру для дітей як фаховий форватер та формував досвід сприйняття вистав, адресованих дітям понад три десятиліття. А батьківські хвилювання залишили і спогади про співчуття глядачам та ніяковіння від перегляду деяких вистав разом з малечею. Неможливість запобігти «шумам» викликало бажання зрозуміти, на що саме активно реагують діти, а що вносить у дійство похибку. Досвід викладача, учасника багатьох мистецьких проектів, куратора фестивальних програм поповнював знання та викликав роздуми. Тому запрошую в дискурсі розвитку театру для дітей ділитися роздумами та ідеями, аби зрозуміти зв’язок між новітніми явищами соціуму та традиціями театру, очікуваннями дорослих та реакціями дітей, принципами виховання та розпачем перед новітніми викликами.

Дослідження соціологів допоможуть зрозуміти контекст, а факти, зібрані експертами, відкриють деякі показники, що окреслюють суспільне середовище, де театр здатен як адептер налагодити зв’язок. Так, Держстат, станом на 1 січні 2020 року наводить цифру населення України у 41 732 779. З них дітей-підлітків, віком від 0 до 15 років – 6 786 514. Тобто, ми говоримо про 16% населення, на яке приходиться мікроскопічний відсоток театрального продукту. Приміром, пропорція прем’єр дитячого репертуару 2019 року до загального відноситься як 1:5 (левова частка – більше 30 відсотків – це передноворічні вистави).

Окреме дослідження варто присвятити і аналізу динаміки змін у формуванні глядацького інтересу (відвідування театру дітьми різного віку, спосіб комунікації театрів з аудиторією батьків та дітей, декларації та програми, які формують діяльність театральних організацій тощо).

Ці показники – справжній шифр, в якому криються проблеми комунікації та можливо знайдуться ключі вирішення. Спробую сформулювати мої запитання, які виникають в площині мистецтва театру як інструмента формування цінностей:

  • Яке надзавдання сучасного репертуарного театру для дітей?
  • Чи проектна діяльність в галузі театру здатна надати ефективну допомогу глядачам?
  • Що найбільш важливим є для першої зустрічі дитини з театром?
  • У чому полягає необхідність театру саме для дитячої аудиторії?
  • Як гра дорослих впливає на дитячі враження?
  • Як мова мистецтва стає зрозумілою дітям?
  • Що відбувається після перегляду дітьми вистави?
  • Які соціальні тенденції відлунює сучасний театр для дітей?
  • А про що театр для дітей мовчить?

Питань багато. Життєва сила театру – його різноманіття. Дитинство – період динамічних змін, ознайомлення, проб та дотику до простору поезії та реальності. Ставлення соціуму до дитини помітно набуває нового забарвлення, а сучасні дослідники називають окремий підрозділ науки «соціологія дитинства».

За описом науковців дитинство визначається як сукупність об’єктів, явищ, процесів, соціальних інститутів та соціальних практик, які формуються, підтримуються, постійно поновлюються суспільством та інтегруються в соціум. Саме в соціології дитинства закладаються основи багатьох процесів та подій, котрі ми спостерігаємо у молодого покоління.

Новітня філософія виховання звертає увагу на важливість пренатального періоду розвитку дитини, відповідальність, соціальну місію та компетенції батьків. Дитинству надається трансляційна, світоглядно-інформаційна, аксіологічна, нормативно-регулятивна, соціально-технологічна, дескриптивна, життєво-орієнтаційна, прогностична функції.

Про кожну з них варто говорити детальніше. Але хочеться означити багатошаровість площин комунікації, аби відшукати, що саме від соціальної інституції очікує суспільство. Чи театр прагне дотримуватися цих векторів? Якими шляхами відбувається безпосередня взаємодія дітей і дорослих у процесі спільної діяльності? Що варто делегувати інституту театру в цій ланці?

Родинні стосунки у сучасних міських сім’ях вимальовують нові цінності, а ставлення суспільства до особистості помітно змінилося. Неповні сім’ї, пізні шлюби, малодітність – це умови, якими соціологи характеризують простір зростання сучасних дітей.

Статистика переконує, що серед київських мешканців 18+ – 39% є бездітними. В 29% сімей  мають одну дитину, 14% – двоє, 3% – троє.  Відсоток родин з чотирма та більше дітей майже непомітний та тяжіє до 0%.

І в цьому можна відшукати важелі, які переконують, що театр здатен доповнити буденність відчуттям пригод, досвідом та познайомити глядачів з категоріями «герой», «подвиг», «гідність», «взаємодія» тощо. Але чи надається значення прояву критичного мислення глядачів, вміння висловити власну думку не лише як факт глядацького задоволення? З ким і в який спосіб діти обмінюються думками про переглянуту виставу? Як театр продовжує спілкування з глядачами? Чи потрібна лонгація взаємодії не з метою комерційного охоплення аудиторії?

Інформаційний простір оточує і агресивно впливає на світосприйняття людини з найменшого віку. Наскільки ми усвідомлюємо, що на сьогоднішній день роль вихователя дитини перебрала на себе у левовій долі анімація? Чи помічаємо, як основні моделі поведінки, терпимість, чуйність, або приклад неслухняності, маніпуляцію дорослими й безкарність діти дізнаються від «Короля Лева», «Маші і Ведмедя» або «Свинки Пеппи»?

Чи вдається театру знайти унікальний стиль спілкування з дітьми, які змалечку інфіковані анімаційною уніфікацією? Як театр може налаштувати особливий канал комунікації з глядачем? Яка мета криється у створенні  сценічних дійств, калькованих з популярних анімаційних фільмів?

Соціальні психологи вважають емоційний інтелект необхідною компетентністю людини. Саме він дозволяє адаптуватися  та пристосуватися до життєвих змін.  Від емоційного інтелекту залежить емпатія, здатність до командної роботи, відчуття захищеності сучасної людини. Дослідники з’ясували, що низький емоційний інтелект збільшує ризик залежностей від алкоголю чи наркотичних речовин. Навіть, почуття самотності людини залежить від емоційного інтелекту на 24%.

Чи здатен сучасний  театр допомогти дитині формувати уявлення про людяність та розвивати емоційний інтелект з наймолодшого віку? Яка теоретична база, принципи та практичні методи «театральної педагогіки» допоможуть закласти традицію ефективного та щирого спілкування глядачів?

Соціологи стверджують, що догляд за дітьми сторонніх осіб суттєво послабило взаємозв’язок дітей від батьків. Значна кількість розлучень є ознакою нових цінностей, серед яких емансипація набула нових форм. Норми і правила сучасного соціуму регулярно змінюються. Емоційні травми буденного життя наповнюють роздуми дітей філософськими питаннями, на які без діалогу дитина не може знайти відповіді. Проте, незалежно одне від одного ні школа, ні вулиця, ні найближче оточення дитини не в змозі підготувати молоде покоління до повноцінного дорослого життя.

Театр – це простір діалогу, тому має невичерпні інструменти для формування мислення та чуттєвого досвіду. Театр здатен  проявити і терапевтичний ефект. Але в репертуарі сучасного театру немало вистав з епохи минулого століття. Вони розраховані на діалог поколінь чи дійсно відкривають дітям актуальні проблеми? Діти виявляють до них ставлення по-різному. Чи помічає театр недовіру глядачів? А чи здатна вистава зашкодити глядачам? Що є критерієм збереження вистав в репертуарі театру?

Отже, театр для дітей – складне та багатовимірне коло інтелектуального, емоційного та естетичного мислення. А це формує здатність гідно ставитися до життя. Чи не так?

Тому, пропоную розпочати діалог про найперші зустрічі з театром та згадати про особистий дитячий або батьківський досвід:

  1. Які вистави відкрили глядацький досвід близьких вам дітей?
  2. У якому віці відбулася перша зустріч?
  3. Що на вашу думку відчувала дитина  під час першої зустрічі з театром?
  4. Про що ви говорили потім?
  5. А вас дитяча вистава захопила?

Наступний ключ підбиратимемо до Театру для дітей і вікову психологію.

При підготовці використані наступні джерала інформації:

  1. Державна служба статистики України. Чисельність населення (за оцінкою) на 1 липня 2020 року та середня чисельність у січні-червні 2020 року
  2. Соціологія дитинства. Програма навчальної дисциплини Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара (факультет суспільних наук і міжнародних відносин, кафедра соціології)
  3. Filippova Olga. Sociology of Childhood: Theoretical and Methodological Approaches and Discussions in Western Sociology
  4. Goleman, D. Working with emotional intelligence. — New York: Bantam Books, 1998 («Емоційний інтелект» Деніела Гоулмана)
  5. Соціологія дитинства // Пилипенко В.Є., Попова І.М., Танчер В.В. та ін. Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. – 2-е вид. – К.: ПЦ «Фоліант», 2007. – С. 270-307.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *