Премія імені Сергія Данченка 2020

Фестиваль, премія, нагорода…
Чим престижніша подія – тим більше уваги до неї.
Хоча, здебільше це стосується розвиненого та структурованого сегменту.

Сама лише номінація на премію «Оскар» автоматично збільшує бокс-офіс стрічки (не кажучи вже про перемогу – логотип «Оскара» чи «Золота пальмова гілка» одразу з’являється в титрах. І тільки в театральній сфері України це не працює. Ні на рівні «Пекторалі» – нульова промоція, що з преміями НСТДУ… Суттєво на крок попереду – премія ГРА… Але сьогодні не про неї.

Презентацію всіх-всіх-всіх номінантів не зроблю.
А одного, як приклад – можна спробувати.

Як би це виглядало, коли читаєш про най-най-най кращого режисера за версією Голлівуду, і тобі це стає цікаво – починаєш читати, гуглити, дивитися…

Тож, театральна версія цікавості до Кращого режисера за версією Національної спілки театральних діячів України. А це, як нам повідомили у відеозверненні – Дмитро Іванович Чирипюк.

З подання нам стає відомо, що:

Чирипюк Дмитро Іванович, режисер Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, народний артист України (подання Київського місцевого творчого відділення). Театральний режисер, автор сценаріїв та режисер документальних фільмів, автор та постановник концертних програм. У доробку більше 200 постановок, серед яких: «Перехресні стежки», «Поминальна молитва», «Великі комбінатори», «Дорога Памела».

Інфодось’є на Theatre.love додає загального стажу та географії – на сцені з 1991 року (29 років).

З цього всього – перше враження про ОГО! Яка продуктивність!
Наступна цікавіть – а скільки постановок є середньою нормою для театральних режисерів?

Огляду цього питання присвячено окремий допис на порталі «Театральна риболовля». У фокусі – основний корпус зібраної бази прем’єр, станом на червень 2020 (до сьогодні сама база суттєво розширилася).

 

Середньостатистичний показник – від однієї до 2-3 у режимі базових налаштувань.

Простим множенням отримуємо 3 вистави на 30 років режисерського стажу = 90 вистав. Припустимо якісь найбільш вражаючі продуктивністю роки – накинемо ще десяток–півтора.

Але нас запевнюють у 200 постановках!
Те саме диво математики 200 ділимо на ті самі 30 років, й отримуємо по 6,67 вистави щороку!

Припустимо, що тут може йтися про певний унікальний кейс а-ля Максим Голенко, який того самого 2019 року втілив ДЕВ’ЯТЬ постановок…

З 200 заявлених вистав, наприклад, Вікіпедія знає про п’ять, власне, така кількість заявлена і в каталозі Theatre.love.
А що ж то за решта постановок, про які не говорять в голос?

У вересні 2020-го на порталі «Риболовлі» виходило дослідження постановок українського театру за текстами французького драматурга Еріка-Емманюеля Шмітта.

Звісно, що було вивчено все, що пропонував з цього приводу інтернет, який знає все, або більшість з усього. Серед афіш житомирського театру ім. Кочерги було знайдено «Маленькі подружні злочини» у заявленій постановці Дмитра Чирипюка.

А ось – «Подружні злочини» постановника Кшиштофа Зануссі на сцені Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка… Де другим режисером і є Дмитрор Чирипюк.

Рік 1989-й. Режисер-постановник легендарної театральної вистави «Тев’є-Тевль» – Сергій Данченко. Другий режисер – Дмитро Чирипюк. А ось вже 2019 рік, коли виходить вистава «Поминальна молитва», яка є поновленням 30 років потому. Звісно, передувало прем’єрі інформаційне виправдання режисури, де зокрема викладається й ось таке

Вистава театру Франка «Поминальна молитва» подається прем’єрою щорічної премії «Київська пектораль» за 2019 рік. Прем’єрою… Щоправда, досить оперативно ситуація виправляється – офіційним листом за підписом генерального директора – художнього керівника театру Михайла Захаревича вистава відзивається з конкурсної участі…

Але знову вона починає фігурувати як неймовірний здобуток у поданні на кращого режисера (яке процитовано на початку допису). У представленні переможця (відео з нагородження), член комісії премії, генеральний директор театру Франка говорить про переможця – режисера театру Франка, як про людину, що працювала з відомими режисерами (і це також підтверджено вище –Данченко, Зануссі), тому така режисура є найкращим здобутком українського театру, та «наближує театр України до кращих зразків світового мистецтва» – це з визначення самої премії ім. Сергія Данченка.

Можливо, є певні відповіді на цю нестиковку у роботах театрознавців, або театральних критиків? Можливо. Проте, окрім анонсів критичних розборів «Поминальної молитви» в інтернеті не видно.

З дописів «Театральної риболовлі» – заявлена у поданні «Дорога Памела» (допоки висить лише у просторі фейсбуку – руки не доходять перенести на портал) та «Поминальна молитва».

Та красномовний коментар Кіри Пітоєвої, театрознавиці та дружини Данила Лідера лунає вироком виставі:

nKyiv: Но ведь это, и в самом деле, другой спектакль. Он и называется иначе: «Поминальная молитва». Нет уже Данченко, нет Ступки, нет Лидера, и этот спектакль отчасти поминки и воспоминание о том легендарном спектакле.

Так и времени того нет, и нет того зрителя! Это спектакль о другом, с другими и в другое время! Тот старый спектакль завораживал, в нем было какое-то гипнотическое воздействие: стоял человек на пустой сцене и разговаривал с Небом. А здесь много людей, и не на пустой сцене. И Небо… не отвечает.

Виходить, що премію Данченка дали за виставу Данченка режисеру поновлення…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *