Дайджест 4 з 7 вистав AndriyivskyFest – 2019

Сьогодні оприлюднили підсумки українського формату міжнародного фестивалю камерних вистав AndriyivskyFest – 2019.

До повноцінного огляду не вистачає повного комплекту переглянутих вистав – на моєму рахунку – 4 з 7 конкурсних вистав. Тому – лише короткий огляд баченого на власні очі.

«100 відтінків правди і любові»

Найдивнішим з переглянутого стала вистава «100 відтінків правди і любові» Донецького драматичного театру.

Дев’ять з десяти спроб режисера вибудувати на сцені бездраматургічну історію завершується, м’яко кажучи, повним фіаско. Навіть поетичні вечори мають свою внутрішню драматургію. А поетична вистава й тим паче тяжіє до певного сюжетного розвитку, кульмінації та яскравого фіналу.

Як довів своїм прикладом режисер Анатолій Левченко, вкрай недостатньо випустити на сцену двох акторів, які в режимі пінг-понгу декламують вірші двох різних поетів, яких, власне, і зображають (Володимир Сосюра та Василь Стус). Для створення вистави не вистачило вибудуваного сюжету, розвитку персонажів, внутрішнього наповнення акторських образів, сили декламації, виправдання сценографічного вирішення, режисури… Упс, нічого й не лишилося на противагу…

Вийшов швидше провінційний урок літератури на поезії рідного краю серед студентів, які в мріях (і лише там) вбачають себе акторами. Для ще більшого драматизму залучені і вокальні таланти, які були в наявності. Відносно самої вистави – відчуття відвертої спекулятивності, замаскованої під вибір матеріалу та географічно-історичне положення театру, який наразі живе і працює в Маріуполі.

«Відключені»

Вистава «Відключені» Сумського театру драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна справила неоднозначне враження. Тут до драматургії не прикопатися – вона є (досить приємна п’єса «Спостерігач» Моріса Панича). Але пропонована автором дуетна історія вимагає саме двох паритетних акторів досить високого виконавчого рівня. Двох просто вправних, на жаль, недостатньо. Адже грати невгамовну балакучість не менш складно, ніж відсторонене мовчання.

Досить органічний й цікавий запропонований сценічний простір, який залишився окремо від акторів та їхньої історії. Власне, і історія залишилася окремо від акторів. Вільне місце зайняли вигадки режисера, яких на одиницю часу іноді було аж занадто. А перехід до рожевих колготок лише підкреслив засмічення сценічного простору і без того речами закиданої сцени, і з під того звалища вже було не розгледіти особистих трагедій двох зовсім чужих людей, які волею випадку провели певний час разом, під спостереженням один одного.

На «ринзі» затишної квартири перетнулися актори різної вагової категорії. Внутрішня сила осмисленного мовчання сходилася із досить розбовтаними манерними теревенями, що продукує досить спецефічний сценічний продукт.

Ще одним «лівим поворотом» виглядав імплементований до вистави івент-інтерактив із шумовими ефектами у виконанні глядацької зали. Інструмент відверто спекулятивний, і у даному конкретному випадку суттєво руйнує зібране павутинне мереживо стараннями режисера Антона Меженіна.

«Чотири дружини одного Івана»

Вистава «Чотири дружини одного Івана» Кропивницького українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького була в числі перших переглянутих на цьому фестивалі, і саме вона подарувала подальне сподівання на зустріч із нетревіальними роботами регіонального виконання.

Вистава, щоправда, не бездоганна, при тому яскрава, вміло придумана та фєерично виконана. Жіночий квартет енергетично вибухнув на сцені, зробив це яскраво, оригінально із запалом в обрамленні обережної режисури.

І, навіть, якщо до виконавця чоловічої ролі й були певні питання, разом із уточненнями щодо географічної належності оповіданої історії, то вони цілком і повністю перекриваються колоритом та завзятістю чотирьох наречених поважного віку, трьох балакучих і однієї – наповнено-мовчазної.

Детально про постановку режисера Євгена Курмана було окремим дописом.

«Звірячі історії»

Беззаперечний фаворит із переглянутого – харківські «Звірячі історії» Театру «19». Вистава, якій могли б позаздрити багато академічних столичних театрів. Блискучий матеріал у шикарному втіленні із соковитими акторськими роботами, «смачною» режисурою та виходом у відкритий космос у фіналі…

Певною перешкодою в сприйнятті вистави ставали обмеження простору театру «Колесо» (виявляється, що не кожна камерна сцена є такою вже камерною). За відчуттям – перегляд Full HD в квадраті 3 на 4. І хоча відсутність декорації формувало нестримне бажання побачити цю виставу ще раз в тій самій повній якості, переконаність в її цільнокроєності не виникає жодних. Коли перед тобою розуміння процесів, вишуканий стиль, та гарний смак навіть в музичному оформленні – то не стають перепонами навіть не витримуючий емоційного накалу реквізит. А все чому? Тому що є цілеспрямований вектор, чудовий акторський рівень і ладна режисура Ігоря Ладенко.

Окремий емоційний текст після вистави доступний за посиланням.

Тішуся, що в переможцях AndriyivskyFest наші думки із членами журі цілком співпали – за рішенням журі ПЕРЕМОЖЦЕМ AndriyivskyFest.UkrainianFormat 2018–2019, який братиме участь у міжнародній програмі фестивалю з 17 по 23 червня 2019 року стала вистава «ЗВІРЯЧІ ІСТОРІЇ» Театру 19 (м. Харків)!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *