Ключ до театру з Іриною Запольською. Зустріч п’ята. Маленькі кроки та невичерпний рух

Зустріч 4. Фантазії для батьків: до та після вистави

Шлях у нове та незнане відкриває незвичні ресурси. Спробую зібрати усі інструменти, які допомогли відшукати «Ключ до театру» для найменших глядачів. Історія про те, як я опинилася у просторі щастя – не перебільшення. Це – факт. Бо рух до мети, вдачі та помилки, згода чи зухвалість – це компас, якому варто довіряти. Зі мною, принаймні, сталося так. Сподіваюсь, що огляд буде в нагоді тим, хто крокує до власних просторів щастя.

У далекому «колись» я обирала виставу для перегляду групою молодших школярів у театрі ляльок. З рекламної листівки у форматі таблиці, зробити вибір було непросто. Я вирішила надати батькам ініціативу, а для цього взяла чорно-білі аркуші з полиці… Відтоді моє життя змінилося.

На зворотній стороні листівки я прочитала правила поводження глядачів у театрі. А пункт про те, що дітям до 2-х років заборонено заходити до глядацької зали, розбудив мою емпатію, бо нагадував безцеремонний копняк тим, хто випадково прийшов в театр з дитиною раннього віку. Сумні роздуми охопили мене та не давали спокою. Домінувала думка, що театр для дітей – це простір «виправлення», а не «зростання». Безліч запитань виникало навколо такої адміністративної позиції. А відповіді крилися за межами театру-наративу.

Крок за кроком спілкування з освітянами-практиками та науковцями, експерименти програм родинного дозвілля ДІМ «Равлик» наближували мене до відповіді. І про це я думаю сьогодні з вдячністю. Адже складні запитання натягували тятиву та бриніли мріями.

Рушійну силу запитань я відчувала на кожному повороті пошуків. Тому у вигляді календаря зібрано спогади та зафіксовані кроки пошуку відповідей з моменту зародження питання до проекту, який тільки-но відбувся. Відлуння емоцій про різнобарвні роки та учасників кожного проєкту я згадую з теплотою.

У відповідь на запитання про сучасний стан литовського театру для дітей в сесії запитань досліднику литовського театру Аудронісу Люґе, я отримала диск з відеозаписом прем’єрних вистав театру для дітей у Литві за 2013 рік. Вибух мого дивування можна порівняти з силою реактивного старту. Перш за все – наявність фіксованого матеріалу усіх прем’єрних вистав! Я передивилась відео і спробувала налагодити контакт з театром танцю «Dansema». Я, мабуть також нагадувала немовля, яке прагнуло зробити крок до простору гри, і , наче послання Феям, відправила лист за адресою, зазначеною на диску.

Мій лист знайшов адресатів, і вони розпитали про нашу зустріч пані аташе. Все складалось, як в пригодницькому сюжеті, і нарешті ми з керівником театру «Dansema» – Біруте Банявічуте – познайомились. Біруте погодилась прилетіти до Києва, аби провести 2-денний семінар для молодих хореографів. Можливість дізнатися про надзвичайно глибокий погляд на мистецтво, як інструмент розвитку мислення дітей, стала першою сходинкою нашої майбутньої багаторічної співпраці.

Виступ колективу театру танцю «Dansema» у рамках фестивалю Гогольфест був справжньою перлиною програми. Адже рівень майстерності виконавців, філософська глибина та творчість кожного в момент присутності на сцені змінили розуміння ставлення до театру для дітей і у глядачів, і у фахівців. Подія спонукала до нового погляду на можливості театру, що сприяє розвитку.

Настав час магії. Вистава «Кольорові ігри» – відкрила КОЖНОМУ глядачеві простір щастя. Спілкування з немовлятами без слів та зачудування дорослих варто пережити хоч раз в житті. А після вистави розмова батьків маленьких глядачів з автором методу, хореографкою Біруте Банявічуте, була схожа на водоспад запитань і про закони театрального дійства, і про долю, яка формується з дитинства.

В цей рік не вдається знайти ресурси для приїзду литовських друзів до Києва. Проте, мені випадає можливість побувати у Вільнюсі гостем на 10-літньому ювілеї театру танцю «Dansema», побачити повний репертуар, познайомитись з колективом та партнерами театру з інших країн. А мрія створити простір щастя для дітей та батьків, несла мене до однодумців аби створювати вистави для найменших. У відчайдушній спробі розмовляти з найменшими глядачами мовою театру-досліджень ми розпочали створювали дійство про різноманіття форми та руху. Вдячні першим глядачам дошкільнятам усіх категорій, яких ми запросили на єдиний показ вистави «Біла дзиґа». Вони заворожено дивились дійство, поки ми не запропонували їм вийти на майданчик… Проте, теплі відгуки батьків нам запам’ятались та надали сил крокувати далі.

Рік став періодом досліджень та професійного зростання. Адже резиденції, репетиції, семінари, зустрічі та створення методики наповнювали кожен з 365 днів року. Ми отримали можливість реалізовувати плани завдяки підтримці багатьох партнерів, створили простір досліджень та обміну досвідом у дружній спільноті однодумців у Закарпатті. Запитань ставало все більше. Зустрічі з автором методу поєднали гурт учасників, а спроби зробити перші кроки за методом Біруте Банявічуте в роботі з дітьми та для дітей висвічували і вдачі, і помилки. А мрії вже тягнули за обрії! Ми мандрували та працювали над вдосконаленням, організували проєкт «Перша вистава/Persha vystava», який набрав прихильників у спільноті батьків дітей раннього віку не лише в Києві.

Фестивальний марафон навчає створювати гармонію в будь-якому обраному для показу просторі. Родина проекту зростає – ми відчуваємо справжню командну взаємодію і мріємо про другу дитину – виставу для дітей віком від 8 до 18 місяців, які роблять перші кроки. Так народжується музичне дійство – вистава «Тік-Так». І знову наше життя нагадує пригоду!

Діяти та мріяти не перестаємо. Радію, що команда має наміри летіти вище. Тому ми переформували плани та провели онлайн семінар для визначення потреб батьківської спільноти та навчання фахівців. Експертка Біруте Банявічуте ділилася знаннями, консультувала та надихала учасників на нові мрії. І вони з’явились! Ми знайшли спільноту діячів театрів для дітей та юнацтва, учасники якої створили Український Національний Центр ASSITEJ! Плануємо спільні проєкти та думаємо про питання розвитку театру для дітей раннього віку разом.

Так виглядають спогади. Сподіваюсь, що поштовхи запитань даруватимуть енергію пошуку і далі, а мої спогади та календар підкажуть митцям-мандрівникам , що маленькі кроки – невичерпний транспорт до мрій.

Наступні ключі шукатимемо у київських театрах для дітей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *