Taking the stage 2017 Частина 2

І було далі…

Вихідний день та сарафанне радіо дозабило і без того переповнену глядацьку залу Сцена 6 до дощечки, на якій сиділи, стояли та висіли глядачі

Дивилися наступне

7. Влада Бєлозоренко та Київський національний академічний театр оперети – з постановкою «Кравець з містечка Інвернес», Метью Заяц

 

Режисерське рішення у повній відповідності до назви обраного твору – по-кравцевські.

І хоча ескіз роботи – повне логічне дійство, у нього закладено цілу низку інструментів, з якими предстоїть подальша робота – такий собі пазл з УТП, які показують з вигідної сторони можливості театру, акторів, режисера. На кону від музичного театру – живі музиканти, від акторської складової (окрім майстерності) ще й бездоганий атлетичний вигляд, який гріх не використати (Дмитро Вівчарюк), з режисерського арсеналу а-ля крейдо-доґвіль стайл (як по підлозі, так і по одежі), розсинхронізація персонажу крізь час (Володя великий, Володя малий), та чарівний розсип предметів та алюзій
Досить гідний інвентар для досить гідної роботи

8. Роза Саркісян і Театр «Актор», Київ – «Психоз о 4.48», Сара Кейн
 

Аналогічний прийом – робота через назву обраного твору – двадцятихвилинний психоз заради психозу та антиреклами продуктової торгівельної марки (щоб уникнути такого продакт-плейсменту, думаю, «Торчин» доплатив би)

Цілком правильно було б пройти лісом крізь цю кетчуп-драму й «забути Геростата», але ж тоді може скластися враження обділенності цих Pussy Riot у храмі мистецтва

Дія заради дії – процес безглуздий та досить шкідливий. Матюччя заради його самого – моветон (й напроти – органічне застосування – талант). Ну і таке інше з прописних загальнолюдських істин. Надане дійство підпорядковувалося слогану «Ни любви, ни тоски, ни жалости», ані до себе, ані до глядача

У паузі перед наступним виступом доречно було б провести сеанс екзорцизму

9. Дмитро Захоженко і Новий драматичний театр на Печерську, Київ – «Світ у горіховій шкарлупці», Стівен Гокінг

Досить оригінальний вибір матеріалу у поєднанні с запропонованим режисерським рішенням. Так, наука може бути не нудною та непролазною, а жвавою й динамічною

ІМХО, це був самий маркетингово грамотний ескіз, надзавдання якого – вигідно презентувати, а в решті й продати товар (виставу). Інтерактив (нібито випадкове залучення глядачів до вистави), зав’язка, заборонений прийом (без дітей, але з мі-мішною тваринкою) та кульмінація з крапкою «на самому ціковому місці». Маркетингу віват! Продано!

10. Михайло Урицький і Київський муніципальний академічний театр ляльок, Київ – «Різдвяна пісня», Чарльз Діккенс

Ескиз важкої артелерії – Діккенс у драматургах, Pink Floyd у композиторах, маріонетно-силуетно-тіньовий арсенал театру ляльок в інструментарії

Як старі друзі зустрілися пінкфлойдські Money з різдвянопісенним Скруджем. І шо між ними роки й роки навіть у голови не приходить – суцільнометалева оболонка в середені якої впевнене ляльководіння (малесенькі пальчики маріонетки строчать щось у грозбуці), драфтові замальовки на тему світла й привідів, силуєтів з коханням-зітханням…

Знову-таки вдалий маркетинговий хід для піддівання глядача на гачок зацікавленості

11. Богдана Орлеанова та Театр «Актор», Київ – «Лейтенант з острова Інішмор», Мартін Макдона

У випадку, якщо театр «Актор» має у своїй структурі художнього керівника, варто було б зауважити на право використання назви у сумнівних заходах. Критичне підвищення бедвілу (протилежність гудвілу – вартості репутації)

Хронічна хвороба багатьох київських театрів – режисер рішення не придумав – тому помордуємо глядача

Уривок зібрано за принципом «я надену все лучшее сразу»: за рівнем акторської майстерності – відсів забракованих абітурієнтів; за вигадкою – таке саме дерево, як двадцять хвилин пиляють на сцені, за логікою продажів – попадання в молоко (додуматися тільки – заявити фінальну сцену вистави, яка красномовно волає – «ти сюди не ходи, тут снег башка попаде, зовсім мертвий будеш». І як таке продавати?

Писати зовсім нема про що, окрім того, що розглядати матюки – як засіб самовираження – є рівнем дітсадкового розвитку

Хіба що, хтось мав виконувати відтіняючу роль вистави із піонертабору…

12. Катерина Тушдер і Київський академічний театр ляльок, Київ – «Чарівна крамниця», Герберт Веллс

Ладен дещо повторитися, але і в цьому прикладі ескізу театру лялок – оптимальний набір для виготовлення досить впевненої режисерсько-акторської роботи

Літературна основа розправляє крила (в прямому й переносному сенсі) для фантазії. Чарівних замальовок в ескізі на всі лади. І знову-таки, показавши «трейлер» залишається інтрига до повної версії вистави

Тож, фестиваль завершився. Діло за підсумками журі
Та, вочевидь, діло буде не легке – маркерів для порівнянь не так вже й багато
І якщо представники театру лялок (кит пішов під воду, а поміж Веллсом та Діккенсоном вибір такий, як між дитячим та дорослим кінематографом), то по всім іншим драматичним роботам розбіжність ще відчутніша

Здавалося, що можна було б порівняти «Лейтенантів» МакДонаха. Але воно цілком зводиться до влучного кіноепізоду

Тож, з усього арсеналу, як на мене, варто було б:

  • режисерам театрів «Віримо!», «Платформи театральних ініціатив» + Харківського будинку актора ім. Л.Сердюка та театру «Актор» (у повному складі) порекомендувати «гастротур» найсмачнішими виставами у всьому їх різномаїтті;
  • Антону Литвинову («Загадкове нічне вбивство собаки») та Давиду Петросяну («Сиротливий захід») віднайти важелі, які перетягнуть фіфті-фіфті на сторону to be
  • ну а шекспірівського «Тіта Андроніка», голенківського «Лейтенанта», опереточного «Кравця», новопечерського Гокінга та лялькових Веллса з Діккенсоном просто-таки запускати в роботу. Вже прямо кортить переглянути повні версії вистав

Відеотрансляція
Підсумки

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *